Заарештовані корпуси, онлайн-навчання та втеча абітурієнтів до прифронтового Запоріжжя: як врятувати одеський Медін (суспільство)

27 лютого в Одеському національному медичному університеті відбудуться вибори ректора. Кампанія примітна відсутністю в списку кандидата Валерія Запорожана, який беззмінно очолював виш протягом 29 років. Втім, за нашими даними, 78-річний екскерівник не має наміру повністю віддавати кермо влади та розраховує привести до влади свого наступника. Серед претендентів достатньо його ставлеників, проте про них ми розповімо в окремому матеріалі. Одним з небагатьох незалежних кандидатів вважається Левон Нікогосян – ексголова міськздраву (2021–2025 рр.) і колишній керівник КП «Одесфарм». Про кризовий стан медичного університету і про те, як його реанімувати, він розповів в ексклюзивному інтерв'ю «Думській».

КОПІЙЧЕНІ ЗАРПЛАТИ ВИКЛАДАЧІВ НА ТЛІ ПРЕМІЙ РЕКТОРАТУ У 200–300 ТИСЯЧ

«Думська». Ваше прізвище в списку претендентів на посаду нового ректора Одеського національного медичного університету. Що спонукало вас висунути свою кандидатуру?

Левон Нікогосян. У 2002 році я закінчив Медін, який на той час вважався одним з найкращих медичних вишів України. Він був неймовірно престижним, вступити туди було непросто, але і якість знань, що отримували, була дуже високого рівня. Однак сьогодні я, в першу чергу як лікар і як депутат, отримую безліч скарг від моїх колег, які працюють в медуніверситеті, про те, що мають місце системні затримки з виплатою заробітної плати. Студенти ж скаржаться на те, що з першого по третій курс вони змушені навчатися онлайн.

«Д». А лікарем можна стати онлайн?

Л.Н. Ось і я про це! Як можна анатомію, гістологію та інші предмети викладати онлайн?

«Д». А в чому, власне, причина?

Л.Н. У тому, що згідно з рішенням суду, в головному та анатомічному корпусах проводити очні заняття заборонено. Фактично вони заарештовані.

«Д». Якісь боргові питання?

Л.Р. Ні, просто відсутня система пожежогасіння, а у вишу нібито немає можливості її встановити. Тому студенти, які платять солідні гроші за контракти, змушені навчатися онлайн. З одного боку, це звучить смішно, якби не було так сумно. А потім ми дивуємося скаргам на лікарів.

«Д». Скарги є не тільки на лікарів, а й на якість викладання в університеті, тобто, на педагогічний склад…

Л.Н. Ви знаєте, безумовно, все це не безпідставно. Однак я зверну увагу на інше: попри такі несправедливі умови роботи та реалії воєнного часу, всі викладачі на своїх місцях – ніхто не поїхав, вони віддані своїй справі. Це теж багато чого варте.

«Д». Що ви маєте на увазі, кажучи про несправедливі умови роботи?

Л.Н. Копійчані зарплати, які до того ж ще й затримують.

«Д». Наскільки копійчані?

Л.Н. Наприклад, зарплата завідувача кафедри, професора – 16 тисяч гривень. Звичайні викладачі-асистенти отримують по 8-9 тисяч гривень. Ми ж говоримо про якусь якість освіти, про наукову роботу. Люди просто виживають. Однак при цьому раз на квартал ректори та всі проректори отримують надбавки по 200-300 тисяч гривень. Власне, сукупність цих факторів і привела мене до рішення балотуватися на посаду ректора рідного університету. У мене є досвід викладання, я був завідувачем кафедри, є команда і є розуміння того, як припинити цей розвал і повернути медуніверситету колишню довіру.

СТУДЕНТ НЕ МОЖЕ СТАТИ ХІРУРГОМ, НЕ СПОСТЕРІГАЮЧИ ЗА ОПЕРАЦІЯМИ

«Д». Що, крім вищезазначеного, вимагає першочергової уваги?

Л.Н. Перш за все, це той факт, що на сьогодні всі бази кафедр у муніципальних медичних закладах закриті.

«Д». Чому?

Л.Н. Медуніверситет не став укладати договори з лікарнями: керівництво відмовляється оплачувати комунальні послуги, причому не зі своєї кишені, а з коштів, що виділяються Міністерством освіти. Склалася унікальна ситуація престижний виш не має жодної бази кафедри в жодній медичній установі мільйонного міста?

«Д». Чим це загрожує?

Л.Н. Ну дивіться, студенти позбавлені можливості прийти й поспостерігати за операцією, а якщо це пологовий будинок, то за пологами, залишитися на чергування. Іншими словами, зрозуміти, як на практиці працює система, чим «дихає» організм лікарні.

«Д». На сигналізацію грошей немає, на оренду приміщень теж. Може це реально дорого?

Л.Н. Місто було готове піти на оренду за одну гривню при оплаті комунальних послуг в займаних приміщеннях – води, електрики, опалення, – проте звернення не надійшло. Бази кафедр у міських лікарнях повинні бути знову відкриті, щоб студенти могли поступово звикати до реалій своєї майбутньої професії.

«Д». Яка доля університетської клініки на вулиці Тінистій?

Л.Н. Там є прекрасний набір фахівців, однак, про що говорити, якщо клініка не співпрацює з Національною службою здоров'я України та не може заробляти. На прикладі міських лікарень ми бачимо, як це може бути успішно, але в такому випадку робота не налагоджена.

КИЇВ, ЛЬВІВ І НАВІТЬ ПРИФРОНТОВЕ ЗАПОРІЖЖЯ: ОДЕСИТИ ОБИРАЮТЬ БУДЬ-ЯКІ МЕДИЧНІ ВИШІ, КРІМ РІДНОГО

«Д». Вступити до медичного університету завжди було дуже непросто, дуже суворі конкурси. Як зараз йдуть справи з набором абітурієнтів?

Л.Н. В цілому набір сильно просів. Про що говорити, якщо на фармацевтичний факультет минулого року вступило 15 осіб? Це престижний факультет. Фармацевти мають попит, вони потрібні в лікарнях. Подивіться, скільки аптек по місту. Потреба дуже велика, але в університету навіть немає своєї аптеки, де можна було б проходити практику, базову інтернатуру. І все це взаємопов'язано. Є таке гарне слово як «чутки», а люди не дурні. Знаючи ситуацію, що склалася, батьки все частіше і частіше намагаються відправляти своїх дітей вчитися туди, де є порядок і прогрес: до Львова, до Києва, навіть до Запоріжжя, хоча це прифронтове місто. Це велика трагедія. А подивіться на студентів з інших країн, яких у медуніверситеті завжди було дуже багато. Їх тепер немає від слова зовсім. Можна, звичайно, все списати на війну. Все, та не все. В інших вишах іноземці є…

«Д». Слухаючи вас, мимоволі починає спадати на думку, а навіщо взагалі потрібен такий медуніверситет?

Л.Н. У тому-то й справа, що такі думки спадають на думку не тільки вам, але й відповідальним чиновникам у Києві. Набір студентів системно падає, бази кафедр закриті, корпуси арештовані. Якщо не вжити термінових реанімаційних заходів, то рано чи пізно його просто об'єднають з якимось іншим вишем – і Одеського медуніверситету не стане.

«Д». ВИШ – що за часів вашого навчання, що зараз – керує одна і та ж людина, Валерій Запорожан. Здавалося б, він знає, як може бути добре. Чому ж ми прийшли до цієї деградації?

Л.Н. Я не хочу нікого лаяти чи критикувати, я з повагою до нього ставлюся. Але, напевно, в законі не дарма прописано, що керувати понад два терміни не можна. Коли люди очолюють одну і ту ж установу по 20-30 років, виходить те, що ми бачимо сьогодні.

ПЛАН ПОРЯТУНКУ МЕДІНА

«Д». Узагальнімо вже сказане: назвіть п'ять реанімаційних заходів, які можуть змінити ситуацію в медуніверситеті на краще.

Л.Н. Встановлення протипожежної сигналізації, що розблокує роботу головного та анатомічного корпусів і дозволить студентам навчатися очно, збільшення заробітної плати для стимулювання викладацького складу, повернення бази кафедр у всі міські лікарні, налагодження роботи клініки на Тінистій з НСЗУ та відновлення наукової діяльності. Фактично потрібно перезапустити машину.

«Д». Що потрібно робити, щоб повернути втрачені кадри?

Л.Н. Зрозуміло, потрібно підіймати перед Міністерством питання про підвищення зарплат співробітникам – це ключове. Але перед цим потрібно провести ретельний аудит і зрозуміти, як взагалі витрачаються гроші, на що вони йдуть. Втім, і без цього у вишу є внутрішні резерви: студенти оплачують аж ніяк не дешеві контракти, є клініка медуніверситету, яка в разі отримання пакетів послуг від НСЗУ зможе добре заробляти. Також потрібно створити умови для роботи, тому що якщо в аудиторії температура така ж, як за вікном, то кому потрібна така робота? Люди повинні бачити позитивні зміни: ремонти, поліпшення, рух вперед.

«Д». Ключова проблема більшості галузей – це дефіцит кадрів. Як справи в медицині? Наскільки випускники медуніверситету мають попит?

Л.Н. Затребувані та стануть ще потрібнішими, коли закінчиться війна. Подивіться, наскільки важливі та потрібні психологи та реабілітологи. Ну а поки війна триває, то колосальна потреба у військових медиках – це теж всі наші кадри. Тому університет необхідно відроджувати.