Всю владу митцям, або Теорему Ройтбурда довели в Одесі

Виставка дослідницької платформи PinchukArtCentre «Олександр Ройтбурд. Теорема влади» сьогодні починає свою роботу в Міжнародному культурному центрі UNION (Троїцька, 43).

Музей сучасного мистецтва Одеси презентує цей проєкт, присвячений видатній постаті Олександра Ройтбурда (1961-2021), що вже понад три десятиліття має визначний вплив на українське мистецтво. Саме 8 серпня три роки тому митець пішов з життя.

«Тема влади в сьогоднішньому світі є надзвичайно актуальною. Російська війна проти України стала фронтиром протистояння диктатури та демократії. Іншим глобальним викликом є популізм. Олександр Ройтбурд вірив у просвітницький проєкт та здатність громадянського суспільства відстоювати універсальні цінності. А в неконтрольованій владі вбачав загрозу як для прав і свобод, так і для неї самої», — говорить куратор виставки Костянтин Дорошенко.

Виставка побудована дуже цікавим чином, це культурологічний меседж. Підбірка робіт дозволяє зрозуміти художника через його сприйняття взаємодії культури, соціуму та влади. В експозиції також розміщено роботи, документи та артефакти з приватних колекцій і зібрань родини художника. Глядач потрапляє із зали «Влада художника» до зали «Влада культури», далі йдуть «Політична влада», «Влада тілесного та підсвідомого» і, зрештою, «Абсолютна влада».

Назва «Теорема влади» випливає з того, які стосунки можуть бути у мистецтва і влади. У Радянському Союзі люди мистецтва мали обслуговувати владу, або вони ставали репресованими, зазнавали утисків, розповідає кураторка виставки. Стус загинув уже за Горбачова. І для людини культури поставало питання про неприйнятність прямого діалогу з владою.

«1995 року, коли ми тільки-но вийшли з турбулентності розвалу Радянського Союзу, Ройтбурд проголосив про те, що молоде мистецтво повинно співпрацювати з державою так само, як і держава повинна співпрацювати з мистецтвом, що вони необхідні одне одному. Тоді це сприймалося дивно. Але ж за мистецтвом завжди залишається право на коментар, іронію, відстороненість, сарказм, це все було пов'язано з Ройтбурдом. Він був упевнений у тому, що кожна творча людина і є носієм влади, бо народжує нові смисли, концепти, бачення, які потім впливають на політику», — продовжує Дорошенко.

Ройтбурд взаємодіяв із широким колом представників культури, суспільства і політики, включно з першими особами держави. Спілкувався подекуди з радикальними політичними силами, навіть його похорон зібрав людей, які у звичайній ситуації не подали б один одному руки. Як висловився Костянтин, Ро часом неоковирно намагався згладити суспільні протиріччя, сьогодні такої персони в українській культурі бракує.  

«Війна ще більше загострила тему влади, — каже Дорошенко. — Це війна про те, якою буде конфігурація влади в майбутньому суспільстві. Чи це знову буде реванш диктатури, чи все ж таки ліберальні цінності та демократія зможуть вистояти. На цій виставці ми шукаємо через мистецтво відповіді на болючі питання. Безумовно, найбільшим жахом життя для Ройтбурда була б неконтрольована, абсолютна, авторитарна влада. А образи контролюючої радянської влади були найбільш лякаючими. В останньому залі ви побачите проєкт «Людвіг, або Життя короля», присвячений долі дуже освіченого монарха, який дуже любив культуру і підтримував Вагнера, читав Захера-Мазоха, але не впорався з абсолютною владою і захворів на ментальну хворобу. Закінчилося це погано для Людвіга, а ще гірше — для Баварії».

На виставці є портрет Йоганна Вольфганга Гете, який уособлював специфічне поєднання людини влади та геніального поета, бо був ще й канцлером, якому доводилося підписувати смертні вироки. Іронічне відео за участю Едуарда Гурвіца, не менш іронічний кінний портрет Віктора Ющенка, артефакти з Межигір'я (наприклад, портрет Януковича з насіння, зроблений, ясен пень, не Ро) - все це не про плазування перед владою. Книга Дмитра Корчинського, оформлена Ройтбурдом — ще один приклад прагнення художника «зшити країну». А сам Ро ніколи не рвався до влади, на посаді директора музею просто було зручніше дбати про мистецтво, і не тільки сучасне, він трепетно ставився до колекції старовинного живопису Художнього.

«Для мене ця виставка — подія, — продовжує Костянтин Дорошенко. — Саме завдяки Олександру я відкрив для себе 1996 року Одесу, місто, де зустрів талановитих, яскравих творчих людей. Безумовно, Ройтбурд був людиною неймовірного таланту комунікації. Наприкінці 90-х Олександр, розчарувавшись у стратегії просування українського сучасного мистецтва, поїхав до Сполучених Штатів Америки. Для мене це було досить болісно, і я кілька років не міг їздити до Одеси. Новим кроком у відкритті та сприйнятті цього прекрасного міста стала поява Музею сучасного мистецтва Одеси. Уся побудова цієї експозиції — це трошки гра з Ро. Він завжди наголошував на ролі сучасного мистецтва, говорив, що це мова, яка зрозуміла сучасному світові, і що молода демократична держава має являти себе світові не тільки через якісь традиційні меседжі. На жаль, досі державного музею сучасного мистецтва Україна не отримала».  

Велика кількість робіт художника перебуває в приватних колекціях, зокрема за кордоном. «Теорема влади» переважно складається з робіт, що перебувають у приватній власності. Відкритися вона мала в березні 2022 року, але війна, що почалася, змусила відкласти плани. А незабаром і відмовитися від наміру зібрати в експозиції якомога більше робіт Ро з музейних зібрань.

«Під час війни ми розуміємо, що всі наші музеї під загрозою, — підкреслює Костянтин. — Єдина робота, яку ми маємо з музейної колекції, це картина «Той, хто піднімає прапор», вона належить Музею Революції Гідності, який, до слова, не має власного приміщення. Також хочу зазначити, що ця виставка не є ретроспективною. Олександр Ройтбурд надзвичайно плідний художник, для ретроспективи знадобилося б кілька років праці і набагато більше приміщення».

«Я завжди заздрив його фантастичному знанню поезії, — каже про Ро директор Музею сучасного мистецтва Одеси Семен Кантор. – Сашко міг декламувати будь-якого поета без підготовки. Широта знань вражала, як і знання соціальних проблем, це була глибоко освічена людина. Саме ця частина особистості Ройтбурда блискуче показана цією виставкою. Дискусійна платформа в межах проєкту, на мій погляд, має бути присвячена не художнику Ройтбурду і не музейнику Ройтбурду, а самій його особистості, котра справила величезний вплив на історію культури Одеси. Є трохи забуте слово «культуртрегер», звичайно його застосовують не до авторів, а до осіб, збоку залучених до процесу. Для мене його культуртрегерська роль, певно, важливіша за все решту, я вражений її масштабністю. Серйозні події історії художньої Одеси 90-х років нерозривно пов’язані з Ройтбурдом».  

За життя Ройтбурда спитали, чи хотів би художник музей свого імені.

«Ні, музей свого імені я не хочу, а ось на вулицю погодився б», — відповів митець.

Нещодавно в Одесі з’явився провулок Ройтбурда, що веде до музею, який Олександр очолював в останні роки життя. Працюватиме «Теорема влади» до 22 вересня, не пропустіть.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва