Друга навігація Дереша, Тайра та лемури Андруховича. Фестиваль Meridian Odesa іде по зірках  

Чотири роки поспіль дводенні поетичні читання Meridian Odesa проходять в нашому місті, і зараз їх за традицією приймав Міжнародний культурний центр UNION. Проєкт реалізується за підтримки Robert Bosch Stiftung та Українського інституту книги.

«Вперше з презентацією книжок я потрапив до Одеси разом з Юрієм Ігоровичем Андруховичем у 2012 році, — розповів видавець Святослав Померанцев. – Це була книжка «Лексикон інтимних міст», а загалом видавництво Meridian Czernowitz випустило три його книжки. Наш фестиваль проходить, як мені здається, з участю найвидатніших українських письменників».

Любко Дереш, прозаїк, есеїст і сценарист, представив свій роман «Погляд Медузи. Маленька книга пітьми». Події роману розгортаються восени та взимку 2022 року, на тлі перших блекаутів в Україні.

«Доводилося йти вулицями по зірках, — згадує Любко. – Мій товариш розказав мені про таку річ, як друга навігація. Перша – це коли човен пливе вздовж берегової лінії, а на березі видно якісь маркери, маяки, скелі. Але коли доводиться віддалятися від берега, треба орієнтуватися по зірках. Сократ це пояснює в метафоричний спосіб: перша навігація – це те, що ми можемо побачити очима, друга – те, що бачимо внутрішнім оком. Коли темрява, приходить час саме другої навігації».

Головний герой, київський викладач-літературознавець Лесь, намагається зберегти дружбу зі шкільним товаришем Славком, який повернувся з фронту після поранення. Відчуття провини, страх осуду та болісне усвідомлення змін у їхніх стосунках спонукають Леся звернутися до спогадів про юність, перше кохання та спільне минуле.

Юлія Паєвська (Тайра), військовослужбовиця, парамедикиня, волонтерка та поетеса, представила свою дебютну збірку віршів «Наживо». Це поетична хроніка війни та виживання, написана під обстрілами, у полоні, у мить між життям і смертю. Це вірші, створені людиною, яка евакуювала поранених під градом снарядів, втрачала побратимів. Але на прохання слухачів Тайра читала й прозу з нової, ще невиданої книжки. Авторка зізналася, що любить усі свої вірші, навіть не дуже вдалі, бо вони як діти.

Юрій Андрухович, один із ключових авторів сучасної української літератури, провів авторський вечір «Вибране з роману: прапрепрезентація».

«Моя нова книжка спочатку уявлялася мені як збірка оповідань, — повідомив живий класик. – Десь наприкінці 2021 року я почав писати її. Перше оповідання «Заєць» написано на основі якихось туманних, непевних спогадів з дитинства, пов’язаних із сусідською сімейною драмою. Остання редакція цього тексту в мене датована 20 лютого 2022 року. Десь улітку 2022 року я подумав собі, що це можна і варто продовжувати, страшенно важливим здавалося мені працювати з пам’яттю. Це, як на мене, одне із завдань письменника, дві цінності є в нашій професії: пам’ять та уява. Йдеться про їхнє певне збалансування. Мова в цьому допомагає, це третя цінність. Вийшла вже не збірка оповідань, але й не роман, я визначив жанр як вибране з роману. Наступного року, навесні, книжка вийде другом, є ще час, аби вдосконалити або зіпсувати її».

Назва книжки буде така: «Лемури в темних заростях». Але під лемурами маються на увазі не тваринки екзотичні, а міфічні давньоримські істоти, неупокоєні, нездатні переступити межу поміж світами.

Варвара Чорна, поетеса та психологиня, представила свою поетичну збірку «Важка метафізика», присвячену другу й наставнику авторки — художнику Олександру Ройтбурду.

Музично-поетичний проєкт «Чистий Четвер» представив концерт «Співана поезія непростих часів в непростий час». Мар’ян Пиріг («Пиріг і Батіг») та Єлизавета Пирожок виконали твори Євгена Плужника, Олени Теліги, Лади Могилянської, Дмитра Загула, Вероніки Черняхівської, Миколи Вороного, Людмили Старицької-Черняхівської, Василя Стуса, Христі Алчевської та інших українських поетів.

Гарним початком другого фестивального дня стала презентація роману «Ми тебе не чекали» Артем Чеха, автора понад п’ятнадцяти прозових і нон-фікшн книжок. Письменник зараз несе військову службу і присвячує літературі лише час відпусток. Новий роман знайомить нас із сучасним Одіссеєм, колишнім скульптором, а нині військовим Іваном Трушем, який вертається після поранення й полону до Києва. Випадково Івана оголосили загиблим, але чоловік не поспішає це спростовувати, а блукає Подолом, як привид, пригадуючи значущі епізоди свого життя. Дійшло до того, що скульптор потрапляє на власний похорон…

Наталка Ворожбит, одна з найвідоміших українських драматургинь, сценаристок і режисерок, представила свою дебютну збірку п’єс «Про що ця п’єса?». Це її перша велика збірка, що об’єднує тексти, написані протягом 2008–2024 років. До неї увійшли сценарій «Змішані почуття» та п’єси «Зерносховище», «Саша, винеси сміття», «Погані дороги», «Зелені коридори», «Неіснуючі» й «Про що ця п’єса?».

Мова зайшла і про кінематограф. У березні, розповіла гостя фестивалю, вийде в широкий прокат фільм «Демони» за її сценарієм, там можна буде побачити Руслану Писанку в її останній ролі. Про те, як адаптувала для кіно текст Сергія Жадана, письменниця каже так: «У мене не було конфлікту з Жаданом, я знала, що ми з ним домовимося, і робила, що хотіла. Навіть подумки не дуже вибачалася. Я сама автор, травмований режисерами, мені часто не подобається, як знімають за моїми текстами: щось скорочують, щось викидають, по-іншому ставлять. Його книжка атмосферна, поетична, з проваленими жіночими образами (Жадан прекрасно пише, але не про жінок), з неї я зробила концентрат такий і переживала: що він скаже? Але чи він не читав, чи йому таки сподобалося, але «Дике поле» було знято, і ми продовжуємо спілкуватися нормально».

Модератором зустрічі став письменник, перекладач і блискучий есеїст Олександр Бойченко, який по-доброму весь час підколював пані Наталку, разом з нею подавав репліки, читаючи фінальну сцену останньої п’єси збірки. Олександр далі виступав і соло з фейлетонними читаннями.

Другого дня відбувся також поетичний вечір за участі Надії Глушкової-Стеблівської та Владислава Михайленка. Про винну культуру захопливо розповідав Ігор Померанцев, поет, прозаїк, радіодраматург та один із засновників фестивалю. «Червоне сухе — це я», — запевняє автор. На цій оптимістичній ноті читання й завершилися.

Авторка – Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва