Вибори, яких не буде: як поділити «біло-блакитний» пиріг Одещини та чому деякі партії «кричать» про вибори  

Третє. Всі політичні сили ми умовно ділимо на дві частини — партії військових і партії політиків. І в першій, і в другій групі по кілька великих (майбутніх) партій (зрозуміло, лідерських, див. попередній пункт).  

ПАРТІЇ ВІЙСЬКОВИХ: ЇХ ЩЕ НЕМАЄ, А ОХОЧИХ ВКЛАСТИСЬ — БЕЗЛІЧ

Попри невелике падіння останнім часом, рівень довіри саме до Збройних сил - найвищий серед усіх інститутів влади. Армію і флот люблять, на них сподіваються, їм донатять. Очікується, що буде мінімум три військові політсили.

Найпопулярнішим лідером залишається Валерій Залужний. Найпопулярнішим і найтаємничішим. Поки що, крім чуток про можливу участь Залізного Генерала, в президентських виборах говорити нема про що. А можливо неучасть? Можливо! Політична тусовка обговорює версії і варіанти. Конкретики — нуль. При цьому сам Залужний особливої активності не виявляє. У нього, наприклад, є телеграм-канал на майже 300 тис. підписників. Контент — посилання на інтерв'ю генерала, листівки до днів заснування бригад або свят родів військ. Тобто паблік об'єктивно нецікавий, але великий, навіть дуже. Все тому, що сам автор, розхапаний. Кількість охочих вступити в ще нестворену політсилу і вкласти в неї гроші — колосальна.

Далі — також поки що уявна партія Кирила Буданова, кістяк якої повинні скласти офіцери ГУР. Деяким з них вже натякнули, що непогано б взяти участь у виборах до громад і почати формувати свої команди. У виборчих справах ці люди розуміються приблизно так само, як я, або ви в кібернетиці. Однак активність вже помітна, в тому числі й в Одеській області.

Ну і третя — це партія імені Андрія Білецького, яка, хоча формально нікуди не йде, розвісила зовнішню рекламу по всій країні. Ви ось думаєте, що це білборди Третьої штурмової бригади, яку вже розгорнули в однойменний корпус? І частково ви праві. Але лише частково. Вся ця айдентика (найрізноманітніша, є навіть аніме) реально боєздатного і шанованого підрозділу, лише підкреслює (якщо не випинає) політичні амбіції його командира.

НОВИЙ ЗЕ-БЛОК, СТАБІЛЬНА «ЄС» І БІЛО-БЛАКИТНИЙ ПИРІГ НА ТРИ ЧАСТИНИ

Всі теперішні та можливі «невійськові» сили ми сьогодні поділимо за досить несподіваною ознакою — внутрішньопартійної конкуренції. Саме від цього фактора і залежать зовнішні прояви підготовки до виборів. Там, де цього змагання зі своїми ж немає — робота йде тихо. А ось мозаїчні організації, де за увагу лідера треба поборотися — якраз і створюють «багато шуму з нічого».

Отже, почнемо зі структур, де конкуренцією і не пахне.

Майбутній «блок Зеленського» — це максимально умовна назва. Проєкт «Слуга народу» остаточно поховали абсолютно всі його ідейні натхненники та учасники. Регіональні лідери «слуг» перестали вже навіть прикидатися, що вони щось серйозне з себе представляють (той же Григорій Діденко, наприклад), перетворившись просто на людей, які обслуговують державні вертикалі. Будуватися партійна система буде на главах районних військових адміністрацій. Остання людина Сергія Гриневецького нещодавно покинула свою посаду. Структура майбутнього штабу видна вже неозброєним оком.

А колись розпальцьовані депутати-«слуги», впевнені, що це вони відмінно провели кампанію, а не зелена хвиля їх підняла, втрачають залишки рейтингу.

Ідемо далі. Одеська «ЄС» побудована навколо Олексія Гончаренка і його союзників в області. Партія не поспішаючи вибудовує лінію, розширюючи свою структуру. Зокрема, через програму Гончаренка центрів, які вже давно вийшли за межі півночі регіону і продовжують відкриватися по всій країні.

Є ще кілька партій, які нібито є, але тільки нібито. Найчастіше там є хоч якась структура і люди в самій Одесі, а ось в регіоні — нікого. Це УДАР, політсила Разумкова та інші.

Серед них необхідно виділити «Голос». Це парламентська партія, а значить буде гарантовано мати місця в комісіях, тобто з ними треба домовлятися. При цьому саму партію контролює Кіра Рудик, а ось парламентську фракцію — Сергій Притула. Швидше за все нардепи, які підтримують шоумена, згодом стануть частиною «партії Притули». В Одесі її відверто курирує Олександр Андросов. Так-так, той самий, якого Зеленський публічно називав своїм другом і якому пророкував мало не крісло мера. Чи говорить це про те, що ця політсила є сателітом Банкової? Публічно горщики один з одним ніхто не бив, так що не голосно кричать, але нашіптують: таки сателіт. Така тісна співпраця загрожує як публічними (репутаційними) мінусами, так і непублічними (організаційними та фінансовими) плюсами.

Переходимо до менш очевидних розкладів. Біло-блакитний електорат поділять кілька проєктів родом з ОПЗЖ (або Партії регіонів, якщо копати глибше). Тут місцями, як і в цілому по Україні, але є і свій колорит. Спочатку загальні для країни тенденції.

Партія Льовочкіна і Бойка — тут все просто. Взагалі без родзинки і несподіванок. Стабільність ще з часів ПР.

Партія Столара (колишня група Столара-Рабіновича). Подейкують, що на всеукраїнському рівні представляти її буде мер Харкова Ігор Терехов.

В обох випадках партії формуються «нагорі», спускаючи на місця кандидатів, програму і все таке.

На противагу їм, знизу вгору формується третя біло-блакитна партія регіону, основою для якої стане група «За Одещину» лідера ОПЗЖ в облраді Князя Хачатряна (традиційно був у групі Льовочкіна-Бойка). Ця партія вже давно активізується в області, в тому числі залучаючи «слуг народу», які розуміють, що, швидше за все, в новий Зе-проєкт не потраплять (не через власне небажання, а через непотрібність).

Цікаво й те, що всім цим «опозиційним силам» не перешкоджають, або прямо сприяють з Офісу президента. Цілком очевидно, що люди, які фактично стали заручниками в залі Верховної Ради (за «непослух» їх можуть у кращому випадку позбавити мандата, у гіршому — натурально посадити), будуть максимально готові до переговорів.

І знову прописні істини. Одещина сьогодні — найбіло-блакитніший регіон країни. Найбільш «яскрава» в цьому плані Бессарабія.

БАГАТО ШУМУ З НІЧОГО АБО НАВІЩО ПОВАЖНІ ЛЮДИ ІМІТУЮТЬ БУРХЛИВУ ДІЯЛЬНІСТЬ

А тепер найцікавіше. Поговоримо про ті самі партії, які кричать про вибори. Їх діяльність видно неозброєним оком. Одна з перших ознак підготовки (до чого саме, обговоримо пізніше) — обдзвін сотень, якщо не тисяч жителів області з пропозицією стати членами комісій або спостерігачами. Ну і штаби активно формуються — теж показник.

Все це броунівський рух, «багато галасу з нічого» формують лише дві політсили регіону — «Батьківщина» і «Довіряй ділам». Причина проста — і там, і там - божевільна внутрішньопартійна конкуренція. Хочеш домогтися чогось — приверни увагу лідера. Доведи, що саме ти робиш більше за інших для перемоги на майбутніх виборах. Привернути до себе увагу Юлії Володимирівни або нашого мера Геннадія Труханова не так просто. Ось і доводиться функціонерам крутитися. Причому особливого результату всі ці активні рухи явно не мають.

Зупинимося докладніше саме на обдзвоні людей. Це відома політтехнологія, яку, як правило, використовують нові партії на виборах. Треба зв'язатися з сотнею, а може бути навіть тисячею людей, використовуючи різні старі бази, і запропонувати співрозмовнику попрацювати у виборчих комісіях (які будуть сформовані, чорт знає коли). Як правило, 90% цих людей, якщо будуть брати участь у комісії, то від інших політичних партій.

Але загальний сенс — створити рух, від якого будуть розходитися кола, приводити своїх знайомих. У сенсі, що партія є, про неї говорять. І цей механізм працює, але досить короткостроково, тому що через кілька місяців люди починають розуміти, що виборів не буде, або їх починають кликати інші партії, якщо кампанія таки починається.

Ну і головне, можна зробити якийсь гарний звіт, поїхати до Києва, показати, що в Одесі працюють молодці. Це ми в основному про «Батьківщину» зараз, як ви зрозуміли. У місті цієї партії давно вже фактично немає — жодного місця в міськраді останні роки. Голова обласної організації, Олег Радковський, в боргах як у шовках (навіть воду йому в обласному офісі відключили за несплату). Треба якось про себе заявити, не тільки ж валізи возити до столиці.

Ще одна політтехнологія стосується вже міської організації «Батьківщини». Деяким лідерам запропонували зайнятися не тільки Одесою, а й низкою приміських і дуже цікавих громад області. Їхні емісари там уже з'явилися. Таким чином Юлія Володимирівна розраховує на ще більшу лояльність. Люди, які вже витратили, припустимо, 100 тисяч доларів, на останньому етапі нікуди не дінуться і будуть далі платити. Ну і за воду Радковського знову ж таки, заплатити можуть.

Ну і останні в нашому огляді, і далеко не аутсайдери в регіоні — «Довіряй справам». Колишній політтехнолог ОПЗЖ Дмитро Узунов тепер працює начальником міського штабу «ДД». Ну як працює. У нього є посада і на цьому все. Ні повноважень, ні підлеглих, ні фінансування. Районна структура, як виявилося, — не в розпорядженні голови міської структури. Майже «васал мого васала….» Ну і цілком передбачувано Узунов цим незадоволений.

Ну і додайте до цієї ситуації холодне ставлення (щоб не писати ненависть) старої гвардії ДДшників з досвідом. Вони як можуть, ставлять новачкові палиці в колеса, показуючи, що він команді не потрібен.

Залишається ще фактор Ківалова. Однак Сергій Васильович, судячи з усього, не готовий до передвиборчих битв як мінімум до того, як вирішиться питання зі статусом Юракадемії.

Виборів може і не буде, але боротьба за вплив вже почалася — з обдзвонами, фейковими кампаніями і спробами застовпити місце в ще неіснуючих списках. Внутрішньопартійна конкуренція в умовах політичної невизначеності — не шлях до перемоги, а спосіб залишитися на плаву. Особливо в Одеській області, де електоральний ресурс великий, але реальних гравців — одиниці.

Автор — політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш