|
6 червня, 21:58 Читать на русском
Прощавай, велич, привіт, реальність: чому вибори у Вірменії важливі для України (колонка)Знаєте, на Кавказі зараз відбувається те, що в підручниках історії потім назвуть тектонічним зсувом. Це коли ціла нація, яка століттями жила в коконі з імперських міфів, героїчного реваншизму та історичних образ, раптом розплющує очі й розуміє: реальність — штука дуже жорстока, і вона стукає у двері прикладом автомата. Цієї неділі у Вірменії відбудуться парламентські вибори, які визначать, чи здатна країна вижити в сьогоденні, або ж вона вибере гарну смерть в обіймах із минулим. Дивно, але Нікол Пашинян — людина, яка примудрилася не просто втриматися при владі після серії катастрофічних військових поразок, а й затіяти ментальну революцію, результат якої вирішиться на виборчих дільницях уже завтра. Уявіть собі контекст: у країну з офіційним населенням близько 2,9 мільйона осіб (хоча фактично там живе добре, якщо два з половиною мільйони) після страшного розгрому вкочується хвиля біженців із Карабаху — понад сто тисяч осіб, які втратили все. Це колосальний удар по соціальній системі маленької держави. При цьому вірменська діаспора в усьому світі — від Парижа до Глендейла — налічує приблизно 7-8 мільйонів осіб. Вона багата, впливова, моторошно патріотична, але живе в безпеці. І ось цей розрив між «плачем за Араратом» з Парижа і реальною можливістю нового розгрому прямо в Єревані — це і є головний нерв недільного голосування. КІНЕЦЬ ВЕЛИКИХ МІФІВ Пашинян пішов на те, що в політиці вважається самогубством. Він, по суті, здійснює розворот у стилі Віллі Брандта, тільки навпаки. Брандт свого часу став на коліна заради нової Німеччини, визнавши гріхи минулого. Пашинян же змушує Вірменію визнати сьогодення. Він свідомо, публічно відмовляється від вікових табу — наприклад, від вимоги міжнародного визнання геноциду вірмен як головного стрижня зовнішньої політики. Він прямо говорить виборцям: «Хлопці, давайте жити в кордонах 1991 року, які визнані світом, а не в картах Тиграна Великого, коли Велика Вірменія простягалася від Середземного до Каспійського моря». Нагадаю, ця імперія проіснувала від сили років десять у першому столітті до нашої ери, але для національного міфу це досі аргумент. Як і Арарат: його чудово видно з вікон у Єревані, але це територія Туреччини, і штурмувати його ніхто не піде. Щоб розуміти глибину падіння, перед недільним голосуванням варто згадати, з чого все починалося. Після Першої карабаської війни на початку 1990-х вірмени не просто контролювали Нагірний Карабах. Під їхнім контролем опинилися Лачинський і Кельбаджарський райони, що забезпечували зв'язок між Вірменією і Карабахом. Степанакерт (радянська вірменська назва) або Ханкенді (азербайджанською) залишався столицею невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки. Армія Вірменії окупувала сім прилеглих районів Азербайджану — так званий «пояс безпеки». Загалом під окупацією опинилося за різними оцінками до 20% міжнародно визнаної території Азербайджану. На цій хвилі в Єревані запанував так званий «Карабаський клан», який правив країною десятиліттями. Рівень корупції, кумівства і банального бандитизму за їхніх часів зашкалював настільки, що ніяка дружба з Росією не врятувала їх від вибуху зсередини, коли Пашинян вивів людей на вулиці. Але цей же клан виховав покоління, яке щиро вірило в непереможність своєї армії. У Єревані цілком серйозно жартували: «Шкода, минулого разу до моря не дійшли — можна було б і Куру перейти, і Баку взяти». А в цей час Ільхам Алієв, користуючись мільярдами від продажу нафти, мовчки, системно будував армію двадцять першого століття. І в підсумку ілюзії розсипалися в прах. НЕДІЛЬНИЙ РЕВАНШ ЧИ ІЗОЛЯЦІЯ Зараз Вірменія — парламентська республіка, і недільний вибір має екзистенціальний характер. Проти Пашиняна виступає коаліція з трьох проросійських партій і неймовірно потужної Вірменської апостольської церкви, яка відкрито звинувачує прем'єра у зраді. Ризик реваншу величезний. Якщо опозиція сумарно візьме більше голосів, створить коаліцію, знесе Пашиняна і спробує денонсувати мирні угоди, Азербайджану і Туреччині нічого не завадить вирішити питання, що залишилися, силою. А головне питання — це південь Вірменії, Сюнікська область, вона ж Зангезурський коридор. Це вузька смужка землі, яка відокремлює основну частину Азербайджану від його ексклаву Нахічевані, що межує з Туреччиною. Якщо цей коридор буде пробитий військовою силою, Вірменія опиниться в повній ізоляції, відрізаною від Ірану, і буде межувати тільки з Грузією. Для Росії недільні вибори — чистий геополітичний біль, адже москва втрачає свій останній реальний форпост на Південному Кавказі. У Грузії російських баз немає — їх виставили ще за Саакашвілі, а те, що вони зараз будують в окупованій Абхазії в Очамчирі — це база на захопленій території васала, а не в суверенній державі. У Вірменії ж у Гюмрі стоїть 102-га російська військова база, а донедавна навіть вірменські кордони в аеропорту та на рубежах із Туреччиною та Іраном охороняли саме російські прикордонники. Уся зовнішня політика Єревана була повністю здана Кремлю в обмін на дешевий газ за внутрішньоросійськими цінами. Пашинян цей повідець ріже по живому, заявляючи, що ОДКБ і росія Вірменію просто кинули і продали, але цей розрив буде для Вірменії дуже болючим і дорогим. ЧИМ ГІРШЕ МОСКВІ — ТИМ КРАЩЕ НАМ Якщо говорити цинічно і прагматично — безпосередньо для України результат недільного голосування не означає майже нічого. У нас немає з Вірменією спільних кордонів або гігантського товарообігу. Ба більше, у Києва історично склалися стратегічні, дуже глибокі відносини з Азербайджаном, який офіційно підтримує нашу територіальну цілісність у кордонах 1991 року, тому що сам пройшов через це пекло. З Вірменією таких відносин у нас ніколи не було. Але є одне залізне правило: скрізь, де росії погано — нам добре. Із цього правила немає винятків. Той факт, що Кремль змушений витрачати колосальні фінансові та геополітичні ресурси, щоб утримати Вірменію у своїй орбіті та спонсорувати там реваншистські марші перед виборами — це плюс для України. Кожна копійка, вкрадена або витрачена російськими кураторами в Єревані, не піде на виробництво снарядів для фронту. З іншого боку, якщо Пашинян програє і в неділю переможуть реваншисти, для України тут виникне непрямий мінус — фокус уваги світової спільноти зміститься ще сильніше. Нам доведеться конкурувати за заголовки у світових ЗМІ та за фінансову допомогу з іще однією гарячою точкою на Кавказі, де впливова вірменська діаспора в США і Франції почне вимагати порятунку Вірменії. Вірменію як країну, безумовно, по-людськи дуже шкода. Але недільний вибір — це їхній внутрішній цивілізаційний іспит: чи зможуть вони відмовитися від міфів заради виживання, чи виберуть нове розтерзання. Автор — політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ! Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter |
Статті:
В распоряжение «Думской» попал список скандальных случаев, связанных с полицейскими области. И это уже больше похоже не на отдельные эпизоды, а на системную криминальную хронику в погонах. Читать дальше По предварительным данным следствия, пострадали два человека, которые находились в салоне автомобиля. Им оказывается необходимая медицинская помощь. Читать дальше |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||






