Вибори в Молдові та перемога єврооптимістів: чому це важливо для України (колонка)

Гра забувається, результат залишається? Це загальне правило як для спорту, так і для політики.

У Молдові відбулися президентські вибори одночасно з референдумом про внесення до Конституції курсу на ЄС. Формально країна обрала європейське майбутнє: більшість висловилася за припинення позаблоковості та вступ до Європейського Союзу. Мая Санду посіла перше місце з результатом 42%, випередивши разом узятих кандидата Партії соціалістів Республіки Молдова Олександра Стояногло (26%) і лідера «Нашої партії», колишнього мера Бельц Ренато Усатого (14%).

Ба більше, її результат у першому турі навіть вищий, ніж на попередніх президентських виборах 2020 року, коли вона набрала 36,16%. Здавалося б, усе йде добре, але це не зовсім так.

За кілька днів до виборів у штабі Маї Санду очікували тріумфу. Соціологічні опитування всередині Молдови давали референдуму за ЄС близько 60%, а її результат був на межі перемоги в першому турі. Усі розуміли, що голоси діаспори будуть на боці Санду і європейського вибору.

Головний кандидат опозиції, Олександр Стояногло, етнічний гагауз, набирав не більше 15%. Важливо зазначити, що Стояногло засуджував російську агресію проти України і називав Крим і Донбас українськими територіями, тому назвати його повністю проросійським складно. Навіть попри партію, яка його висунула: символ молдавських соціалістів — червона зірка, а лідер — то колишній попередник Санду Ігор Додон. Ані він, ані мер Кишинева Іон Чебан (колишній соціаліст) не вірили у свою перемогу й відмовилися брати участь у виборах, тож ставку й зробили на Стояногло, хоч у партійному плані він не зовсім формат.

Екзитполів не проводили, тому перші результати з виборчих дільниць стали шоком. Попередні дані говорили про 15% розрив не на користь прихильників євроінтеграції. Багато аналітиків помилково припустили, що референдум провалився, тому що протоколи опрацьовувалися досить швидко. Однак уже ввечері, коли почали надходити результати з-за кордону, де проголосувало понад 235 тисяч осіб, стало зрозуміло, що євроінтеграція перемагає. Діаспора фактично «затягнула» Молдову в Європу.

При цьому в більшості районів країни перемогли ізоляціоністи або прихильники нейтрального курсу. Це великі за площею, але не надто густонаселені регіони.

У Кишиневі, великому і густонаселеному, перемогла євроінтеграція, хоч і з невеликим відривом — близько 55% за. Гагаузія, традиційно проросійський регіон, показала близько 95% голосів євроскептикам і лише 2% - за Санду як президента.

Цікаво, що Штефан-Воде, недалеко від Одеси, показав практично рівний розподіл голосів — 50/50.

Лише 9 районів проголосували за євроінтеграцію, а 27 - проти. 237 тисяч виборців проголосували за кордоном, 3/4 із них - за Санду і за ЄС.

У чому причина? Чому в країні, де більшість має паспорти ЄС, перемога прихильників європейського вибору мінімальна (і то - завдяки діаспорі)?

Панівна політична сила фактично поставила знак рівності між Маєю Санду і членством у ЄС, через що частина виборців проголосувала «ногами» (просто не прийшла на дільниці). Санду дуже хотіла перемогти в першому турі, мобілізувавши виборців референдумом. Ця стратегія спрацювала в діаспорі, де підтримка ЄС і Санду була рівною (близько трьох чвертей голосів), але в самій Молдові, за винятком Кишинева, — провалилася.

В українській політичній спільноті ходять чутки про можливі вибори навесні з паралельним референдумом. Президентські вибори по сусідству могли розглядатися українською владою як навчальний посібник.

Сподіваємося, що молдовські результати охолодять гарячі голови і не дозволять протиставити європейський вибір України політичним амбіціям.

Молдова — мирна країна, але різниця між результатами соцопитувань і виборами більш ніж на 10%. Що вже казати про нашу країну, де в умовах воєнного часу існує цензура (і це правильно), а рівень довіри до влади може сильно відрізнятися від показників соцопитувань.

Цього разу проросійські сили не використовували Придністров'я, організованого підвезення виборців практично не було, проте жителі регіону, які перебувають під тотальним інформаційним впливом рф, дали понад 30% голосів за європейський вибір.

Реально борючись із проросійською опозицією, влада не втрималася від того, щоб «проїхатися катком» по всій опозиції, що робить як ніколи вірогідним об'єднання навіть тих опозиціонерів, які ненавидять один одного.

Автор — політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш