«Я ухилянт». Деструктивний тренд, який може призвести до смерті насамперед тебе самого, ухилянт (колонка редактора)

Ось заходжу я в Тік-Ток чи Телеграм і бачу: «Як відкосити від мобілізації? 10 порад адвоката», «Дії ТЦК незаконні», «Воєнний стан? Мобілізація? А нам хтось війну оголошував? Ні, ось!»

Почнемо з того, що воювати будуть усі. І крапка. Хтось раніше, хтось пізніше. Хтось за свій дім, хтось, на жаль, за бункерного діда. Але про це пізніше.

У нас війна понад 10 років. Третій рік - повномасштабна. Це все серйозні й дорослі речі, а не школа «сьогодні хочу — йду, завтра не хочу — не йду». У громадян є права, є обов'язки. Про права чомусь пам'ятають усі, про обов'язки — у найпотрібніший момент забувається. І даремно.

Усі ці пости «ЯухилянТ», усі ці наклейки на машинах, усі ці футболки… Зрозуміло, що багато хто любить себе протиставляти суспільству і не бажає бути сірою масою. Та й підлітковий бунт не у всіх, на жаль, проходить. Тільки в умовах війни — це робота на ворога. Це зрада.

А від тіктоків «я ухилянт і кайфую по життю», від чувака в шортах і кепці біля басейну з кальяном… просто хочеться набити йому морду.

І так зрозуміло, звідки ростуть ноги в цьому всьому тренді. Головна мета нашого ворога — зірвати мобілізацію, щоб позбавити Сили оборони резервів і послабити здатність до опору. Це дасть змогу швидше завалити м'ясом нашу країну і захопити наші будинки, зґвалтувати наших дружин, промити мізки нашим дітям, щоб погнати їх на наступну війну. Так, і дітей депутатів теж. Шкода, що не всі це розуміють.

Тільки от коли тебе, ухилянта, почнуть мобілізовувати в іншу армію, де живуть за тюремними поняттями, де ґвалтують одне одного, накачують наркотиками і підвішують за яйця на деревах за найменшу провину (так-так, привіт відео Золкіна з розповідями окупантів), ніхто не дивитиметься на те, що ти «людина», а не «особа», пацифіст, що в тебе болить п'ятка, плоскостопість і що ти взагалі економічний фронт.

Так, ти весь такий крутий бізнесмен чи айтішник, який донатить по 100 доларів на місяць, хоча на кав'ярню та каву витрачає значно більше. Платить податки і чомусь останнім фактом дуже пишається, хоча це цілком нормально. Але ти економічний фронт, тебе чіпати не можна. От чомусь Миколу-сантехніка можна, а тебе всього такого маминого бубочку — не можна.

Скажімо прямо: русня гребе всіх. Відосики в інтернеті з порадами адвокатів, пости у фейсбуці з криками «допоможіть» та й дзвінки нагору не допоможуть. Вирішити питання з руснею не вийде. Усім похуй буде. Ти для російських окупантів — шматок м'яса і небажаний елемент, який пускається з однією гвинтівкою на трьох розміновувати поля. Мобіки з окупованих Донецька і Луганська не дадуть збрехати. І тільки ті, кому пощастило потрапити в український полон.

Є й менш популярний тренд, але не менш небезпечний — «зйобікі». Це ті, хто зміг порішати питання на початку війни, а зараз сидить у якійсь тепленькій Португалії під сонечком, повертатися не планує, а на запитання «Чому?» відповідає: «А моя країна мене кинула. Я, може, і повернуся, коли переможете русню, переможете корупцію і побудуєте тут Тайванське економічне диво».

Дядьку, та навіщо ти нам тут потрібен, коли кинув нас у найскладніший час?

Післямова. Ми всі сидимо під обстрілами. Ми всі боїмося, що ракета прилетить у наш будинок. Ми всі хочемо, щоб ППО успішно збивала ці срані блядини і шлюхеди і швидше побачили довгоочікуване «ВІДБІЙ повітряної тривоги». Ми всі хочемо, щоб швидше закінчилася війна. Але для цього потрібно щось робити. Усім. Робити для перемоги України. І тоді можна буде і ночами тусуватися, і за кордон кататися, і навіть виспатися.

Автор — редактор «Думської» Олексій Рокко