Гуморині стукнуло 50 років: першоквітневий бунт, заборона і відродження, скандал з качечкою і військово-ковідний занепад (фото, відео)

Спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов разом з одеським артистом Яковом Гоппом, який був одним із тих, хто відродив одеську Гуморину, міркує про розквіт і занепад найвідомішого одеського свята.

Невже йому-таки прийшов кінець?

Сміятися грішно! — говорив він. — Так, сміятися не можна! І посміхатися не можна!

И. Ільф. Е. Петров «Золоте теля»

КІЛЬКА СТОРІН ГУМОРИНИ

Року так у 1996-му я чергував зі знімальною групою в приймальні Єврейської лікарні. У ніч із 1 на 2 квітня.

- Ну все, хана! Сьогодні у нас будуть сміх, жарти і примовки! — похмуро передрікали лікарі. — Один із найгірших днів у році.

І справді, годин із сьомої вечора поперли побиті й порізані. Одного старого я запам'ятав. Зашивали йому рубану рану голови і таку саму на шиї. Він песика вигулював, коли до нього підскочили п'яні, веселі та кмітливі, вдарили по голові. Собаченя ув'язалося за швидкою і навіть проскочило в операційну. Шили лікарі без наркозу: нічого в лікарні не було. Нас попросили тримати його ноги, що смикалися. Я тримав старого, а в приймальню прибував народ. Сиділи навіть на підлозі. Хлюпали розбитими носами, голосили якісь панянки. Так я вперше побачив Гуморину з непривабливого боку.

І потім у нульові, та й пізніше, ставився до цього свята з певною часткою роздратування. Коли я працював на телебаченні, 1 квітня в місто висилали кілька знімальних груп. Одна знімала сам парад, друга — міське керівництво, яке надягало собі поролонові носи і намагалося (невдало) жартувати.

Третя спілкувалася з одеситами і гостями міста, які, знов-таки при червоних носах і рогах, бродили туди-сюди. Поверталися всі три знімальні групи оглухлі від пискавок й гуркоту, похмуро монтували першоквітневі, «сповнені запалу й гумору» сюжети. При цьому журналістки лаялися, що туалетів немає. Що народ ссить по парадних і під парканами, всі п'яні і «понаїхали».

Але за всієї моєї нелюбові до Гуморини я відчував гордість і пишався, коли якийсь іногородній казав:

- У вас Гуморина є! Ось круто! У вас там весело! Пам'ятник 12 стільцю Жванецький відкривав! Дюка «Маски» голили!

- Так, ми такі! — пишався я. 

І закривав жалюзі, щоб не чути пискавок.

І ось за кілька днів до 1 квітня 2023 року я задав собі питання: а що зараз з одеським святом? Ясна річ, війна. Ще ковідла була. То чи жива Гуморина? І звернувся до не останньої людини в гуморній сфері — одеського артиста Якова Гоппа. Його російські пропагандисти особливо не люблять. Улюбленець публіки і блогер.

Хто не знає Яшу і Сіму з одеської комуналки? Яків сам себе називає «бандерівцем» і лає росіян на чому світ стоїть. Наша людина. А ще він брав безпосередню участь у відродженні Гуморини, яку свого часу забороняла радянська влада.

Був її, якщо можна так сказати, архіваріусом. У нього сотні фотографій із цього свята.

«Думська». Цього року в Гуморини ювілей. Але її знову не буде…

Яків Гопп. Гуморині цього року виповнилося б п'ятдесят років. На жаль, виключно одеське свято, зі своїми традиціями, своїм почуттям гумору, зі своєю південною енергетикою наказало довго жити. Одесити, які застали той час, по-різному можуть ставитися до нього. Одним подобається, іншим ні. Але Гуморина була. Відкривалася, закривалася, сама вмирала, потім знову відроджувалася. Я всі ці моменти все чітко пам'ятаю. У 1973 вона утворилася, у 1976-му її прикрило радянське керівництво:

«А чо это у вас за праздники? (Яків говорить із підкреслено московським акцентом, — Ред.) Мы не поняли! У нас есть советские праздники! 7 ноября, 1 мая! Мы выходим на митинги! Все четко организовано. Какой флаг в руке. Или там серп и молот! А у вас что? Вот лозунг: «Что ты сделал для того, чтобы в Одессе появился миллионный житель?» — что это?»

Перша Гуморина нагадувала День Нептуна, який влаштовували на суднах ЧМП. Коли судно перетинало екватор, весь молодняк занурювали в басейн. Хрестили згідно з морським звичаєм. Зазвичай заради цього веселого дійства моряки переодягалися в чортів і піратів, а хтось і самим Нептуном. Потім вимоклим, але радісним курсантам училищ давали «диплом від Нептуна». Причащалися спиртним: без цього хрещення не могло бути повноцінним. Утім, подекуди давали випити і склянку морської води.

Так і в першу Гуморину. Містом неслися чорти й пірати зі смішними гаслами. Ще молодь одягалася, як хіпани, не ризикуючи бути затриманою міліцією.

Треба сказати, що в академмістечках, де вчені сиділи над черговою радянською «вундервафлею», теж були різного роду веселощі та карнавали. Але там влада дозволяла вольності. Ботани, люди не від світу цього, завтра отримають опромінення в стільки-то рентгенів, то нехай веселяться. Навіть дозволяли вченим мужам вулицю Леніна перейменувати на Суничну. Але то вчені! А тут ціле місто колобродить. Непорядок!

ЗАБОРОНА І ХУЛІГАНСТВО

Гуморина набирала обертів. Її стали чекати. До свята одесити стали готуватися.

Я.Г. У 1976-му році Гуморину заборонили. На Потьомкінських сходах було відкриття. Замість перерізання стрічки вирішили перепилювати колоду. Мали спускатися Потьомкінськими сходами на лижах. Свят було не так багато, особливо масових і таких народних. Тільки Новий рік, мабуть. Його любили, бо він був аполітичний. І тут одесити вигадали своє свято, яке теж не має стосунку до політики і до комуністичної ідеології. І ось 1976 року на Гуморину прийшла величезна кількість народу. Можеш собі уявити: на Потьомкінських сходах тисяч 15-20 людей! Впритул стояли!

Такої маси людей в одному місці керівництво міста і країни дуже сильно злякалося. І організаторам сказали: «Так, хлопці, швидко згортайтеся. Ніякого відкриття не буде». Так і сталося. Влада підігнала туди машину з матюгальниками.

Я на тій Гуморині був. І як почали всіх розганяти, тут-то одесити і образилися і стали дуже сильно хуліганити. Натовп пішов Пушкінською, рух тоді був несильний, зупиняли кожен автомобіль і змушували водія розповідати анекдоти. Якщо хтось відмовлявся, то машину заносили у двір, звідки дуже складно виїхати. А потім пішли на Привоз і почали бомбити вже все підряд, бабок із капустою тощо. Подейкували, що машину з горілкою розбомбили. Звичайно, після цих подій Гуморину прикрили. Й 11 років її не було.

ЧАС ВЕЛИКИХ ОЧІКУВАНЬ

Анекдот від одеських джентльменів, розказаний Яковом Гоппом: «Політбюро стало на мавзолеї. Брежнєв виходить на трибуну, підходить до Пельше (Арвід Пельше — партійний діяч, член політбюро ЦК КПРС, — Ред.) і каже: «Кхе, здрастуйте, товаришу Суслове».

До нього підбігають і кажуть на вухо: «Леоніде Іллічу, товариш Суслов помер!»

«Кхе. Тоді, товаришу Суслове, до побачення».

Перебудова! Гласність! Прискорення! КДБ ще існує, але містами і селами крокує «Огонек» із матеріалами, що викривають культ особистості, молодь одягається все сміливіше і слухає заборонену музику. Сатирики починають жартувати про святе!

Я.Г. Перебудова знесла мозок! Дозволили відкрити ротики! У 1987 році я був в Об'єднанні молодіжних клубів. Клуб любителів гумору, він же клуб веселих зустрічей. Там були Данило Шац (директор Гуморини), Юра Володарський, багато письменників. Тоді ще відродили міську першість КВК. І на базі ось цього КВКівського руху ми вирішили відродити Гуморину. Ми її робили як масовий захід, але без усяких карнавальних маніфестацій. Локальні заходи. А ввечері в Українському театрі була зустріч Нового Гуморинного року. Тоді, 1987-го, ми провели перший конкурс Міс Одеса. Першими в СРСР! Москва обісралася. Свій вони провели в 1988-му і заявили, що вони перші.

А ми їм: «Еее, ні, хлопці, ви все просрали! Ви завжди все просираєте! Одеса перша! Ось у нас усе запротокольовано». Москва і деякі інші центральні міста СРСР (Ленінград, Алмати і навіть Юрмала, у них Гуморина називалася «Юрмоліна») намагалися знову ж таки перетягнути ковдру на себе, провести щось подібне, але не вийшло. У Юрмалі було більш-менш пристойне свято, але протрималося недовго, кілька років лише.

У нас у такому ось вигляді Гуморина проіснувала до 1990 року. Потім вона набула таких неорганізованих форм святкування. Ніхто нею толком не займався. Виходили підлітки, бухали, їх менти розганяли. Вони йдуть колоною. Виходив «Беркут» і всіх п'яних, розмальованих, в обдертих штанях — усіх до такої-то матері «гвинтив».

У 1997 році я знову повернувся в Гуморину. Був у нас такий досить добре відомий бізнесмен Олександр Павловський — він відкрив Музей воскових фігур, видавав журнал «Пасаж», тримав у Міському саду кафе «Воронцов», ірландський паб на Дерибасівській, клуб «Амстердам» і багато чого ще. Був відомим у місті благодійником і меценатом. Я йому кажу: «Саш, ось 1987 року ми відродили Гуморину. Чому не відродити її знову?» — «О! Я ж теж про це думав». Він був відданим патріотом Одеси.

Він каже: «Я хочу, щоб Гуморина була не тільки святом, а й комерційно вигідним підприємством». І я почав займатися адміністративною діяльністю. Будував помости, завідував призами. Побудували на кіностудії абсолютно божевільну декорацію для карнавальної ходи. Були конкурси. Ось конкурс караоке, треба було забезпечити музикантів апаратурою. Потім був конкурс «залізь на стовп, зірви зубами черевик». Щоб брати участь, треба заплатити дві гривні. А обліку ніякого не було. Я зібрав усіх акторів, яких тільки можна було. І актори завідували цими конкурсами. Вони понабивали собі бабками всі кишені! Так дякували потім.

Сашу як стратега, як бізнесмена цікавило залучення туристів. І в кінцевому підсумку йому це вдалося. Наприклад, тури на Гуморину! Усе село їде! З Росії, Білорусі, Молдови їхали сюди. Розкуповували квитки на всі концерти. На карнавальну ходу, на трибуни продавалися квитки. А на трибунах — знаменитості. Купив квиток і ось ти стоїш поруч зі Жванецьким. Тобто з 1997 року Гуморина починає набувати форми щорічного заходу.

«Д». А Павловський зміг тоді заробити?

Я.Г. По-моєму, ні. Було дуже багато грошей витрачено. Гурвіц (тодішній мер Одеси, — Ред.) грошей не дав. Саша робив власним коштом Гуморину.

Але ця перша масштабна Гуморина напевно викликала в організаторів боязкі надії. Зробити свій власний фестиваль, як у Ріо!

Там, звісно, народу трохи більше, сім мільйонів. Спеціальні школи готують учасників. Карнавал транслюється по всій країні в прямому ефірі. Вшанування переможців відзначається як футбольна першість світу.

Я.Г. Потім спонсори вже були російські. У двохтисячному році був «Лукойл». Там була й карнавальна хода, й заходи на стадіоні, й комічні футболи. Валдіс Пельш вів на стадіоні свою «Вгадай мелодію». І це дійство транслювалося по ТБ.

А застопорилося все у 2014 році. Почалася війна…

ЗАНЕПАД

Так, але в нас усе ж таки не Ріо-де-Жанейро. Честолюбним планам Павловського не судилося збутися. Як Музею Гуморини на Ланжероні, який він організував. Музей потихеньку зотлів, розвалився. Частину майна розтягнули.

Я.Г. Яке Перше квітня, коли таке коїться?

І потім її знову-таки намагалися воскресити. Щоправда, одесити перестали займатися святом. Гуморину взяв під своє крило великий бізнесмен (Володимир Галантерник, — Ред.), розповідає Яків, Вона зазнала ребрендингу: організатори відмовилися від емблеми у вигляді морячка. Замість неї представили качку з рятувальним кругом.

Яків сильно лаявся з організаторами. Відстоював морячка.

Я.Г. Качка водоплавна, нахрена їй на шиї рятувальний круг? Вони кажуть: «Ми приберемо рятувальний круг і залишимо качечку». Я: «Приберіть нахрін цю качку! Поверніть морячка!»

Я вважаю, що саме з цього року (2017-го) дух Гуморини, одеський дух помер. А потім карнавальних маніфестацій не проводилося. Будинок клоунів виходив ще 1 квітня, а потім усе це згасло. І воно мало згаснути. Вона померла. І якби ми не згадали про неї з тобою разом, ніхто б узагалі її не згадав.

Так, щось від міста відвалилося. Не з шумом і тріском, а потихеньку, як зсув ґрунту у Фонтанці. Може, це був сумбурний, придуркуватий захід, але водночас веселий. А що, у нас так багато в житті свят? А крім пискавок і барабанів проводилися вистави і вечори сатири. Хоча зараз популярні стендап-коміки. У бомбосховищах.

Так, зрозуміло, що не час зараз згадувати про Гуморину, але… Якщо вона колись знову з'явиться, то я посміхнуся і засуну штори щільніше, щоб у вікно не дмухали.

Автор — Дмитро Жогов