«Закон душевної рівноваги» та силіконове «Лечо»: одеські митці вчать бачити інакше   

Одразу дві виставки на своєму першому поверсі відкрив Музей сучасного мистецтва Одеси. Автори належать до різних поколінь, але мають сміливість вести глядача у незнані далі. До того ж зберігають вірність живопису, вважаючи, що і сучарт можна здивувати оригінальними настінними об’єктами.

«Обидва митці підіймають важливі теми у своїх проєктах, — каже куратор Анна Мороховська. — Проєкт «Глобальна адаптація» Віктора Колосова створюється з 2016 року, в ньому автор говорить про вплив пропаганди на стиль мислення, про нав’язані нам іншими думки, про те, як ми живемо під впливом цієї пропаганди, навіть не замислюючись про це, просто звикли до цього. Автор використовує мову інструкцій, схем і таблиць, аби звести зміст робіт до абсурдної простоти, повідати, як важливо відмовлятись від нав’язаних думок та зберегти особистість. А на виставці «НАКИП» ми знайомимося з творчістю молодого одеського митця на ім’я КІТ, який використовує силікон замість полотна. Матеріал тілесний і мінливий, як сама реальність. Іноді він натягує його на підрамник, іноді залишає висіти. Деякі роботи можна роздивлятися з обох боків, позаду також є зображення

Художник Віктор Колосов пояснив, що у своєму новому проєкті він намагається запропонувати глядачеві інші, більш продуктивні механізми сприйняття реальності та змінити звичний спосіб взаємодії з візуальним мистецтвом:

«Припустимо, в цій картині, що має назву «Закрий праве око», ви бачите слона, проте це не слон. Система нам каже: «Перевірте свій зір, чи те ви бачите насправді?». Система вигадала певну схему для перевірки зору. А про всяк випадок, оскільки система недосконала, не найбільший інтелект має, вона вигадала ту саму перевірку для сліпих людей. Тут азбукою Брайля зроблено деякі включення для сліпих. А на іншій картині для тих, хто не чує, але чув раніше та може, дивлячись на полотно, відтворити по пам’яті звуки, спробувати їх зкоректувати. Ті, хто не чув ніколи, можуть торкнутися вібро-сенсорних панелей, провести рукою ьа уявити собі цей звук», — пояснив Колосов.

А тепер, як то кажуть музейні працівниці, подивіться направо! Там нас чекає молодіжний проєкт «НАКИП».  

Справжнє ім’я молодого автора — Нікіта, він вже брав участь у кількох групових проєктах в Одесі та інших містах, й зараз підсумовує процес відкриття самого себе й розуміння свого власного стилю. Працює наш герой пензлем та сквізером.

«Я б сказав, що первинним та ґрунтовним для мене є бажання познайомити глядача з творчістю, де є наявний приклад спроби вийти за рамки, — каже про свою експозицію KIT. – В принципі, це прослідковувалося з перших моїх виставок. Тепер, в музейному форматі, з’явилася можливість доторкнутися до цього ближче. Особливо у другій залі, де можемо побачити, як зароджується мистецтво, на якому ґрунті. Бачимо багато плівок, багато шарів, що на них із різних кутів та боків наноситься фарба. Таким чином, вона має більш дику форму, бо нічим не обмежена. І це дає можливість глядачу усвідомити, що можна діяти ширше, можна фантазувати більше, можна заглиблюватися у своїй творчості, користуючись цією свободою. Дана виставка ще більше про свободу, про можливість та про спроби безмежно діяти».

Щось знайоме за попередньою галерейною виставкою нашого митця… Але там, у тісному просторі у Freedom Art Gallery, що на мінус першому поверсі Міжнародного культурного центру UNION (Троїцька, 43), в експозиції під назвою «Призма» цей сюжет був обмежений рамою. Тут він розшарувався та розрісся, набувши функції фотозони для поціновувачів сучарту.

«Ця робота під назвою «Лечо» складається з трьох шарів. З нею можна ознайомитися зсередини, грубо кажучи, з анатомією цієї роботи, бо вона представлена в розмежованих шарах. Сама по собі робота, навіть з одним шаром, доволі самодостатня. При цьому має яскраву абстрактну форму. Але що третій, що перший шари є контрастним взаємодоповненням, а особливо допомагають створити об’єм. Коли ти підходиш до роботи у зібраному вигляді та усвідомлюєш, що на першому шарі у тебе представлений помаранчевий, що ніяк не стикається фізично з іншими шарами та іншими кольорами без перемішування, але при цьому створює загальну магію сполучень, відчуваєш особливість твору. Розділені перший, другий та третій шар».

Останнім часом багато хто з молодих українських митців фанатіє від помаранчевого кольору, і не в останню чергу завдяки дитячим спогадам про Помаранчеву революцію в телевізорі як яскраву подію. Батьки слідкували за перебігом подій на першому Майдані, сприймаючи його як обіцянку свободи. А дизайнери одягу все частіше зізнаються, що колір помаранча дивним чином пасує усім, освіжає… З червоним не так.

«Я сам став прихильником помаранчевого, хоча не можу пояснити, чому. На одній із плівок у процесі опрацювання у мене вийшло сформувати доволі-таки абстрактну композицію, що перетворилася на картину «Помаранчевий король», — посміхається КІТ. — Ми все більше наближаємося до Різдва, а Різдво та Новий рік пов’язані з мандаринами, налаштовуємося на цей свіжий, яскравий колір. Людям подобається фотографуватися за першим шаром, опиняючись між танком фарб на передньому шарі та наступних. До багатошаровості має стосунок і ця робота, яка має назву «Нащо?». Перетворення полотна та спроба подати форму в абсолютно новому баченні: зі зворотного боку розірваного полотна, що стає основою для наступного твору, бачимо сліди нанесення силікону та фарби. Творити можна й на дошках для підрамників, на силіконі, на самій площині полотна. Зворотній бік не менш привабливий, нема потреби зациклюватися лише на одному боці, їх два».

До 20 березня обидві виставки працюватимуть у МСМО, а до «НАКИПУ» під час роботи відкритої майстерні можна буде навіть доєднатися, аби спробувати себе у живопису.

Спиратися в тяжкі часи на творчість, яскравість та вільне мислення – це дуже по-одеськи. Сподіватимемося, що цим мистецтвом захоплюватимуться навіть ті, хто не бачить, або бачить лише поверхнево.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва