Залиште Жванецького, це вам не Пушкін (колонка редактора)

Щоб декомунізація і деколонізація пішли нарешті хоч якось активно, знадобилася війна. Спробував би хтось три роки тому хоч заїкнутися про перейменування Пушкінської… За мить відчайдуха піддали б анафемі, розіп'яли, воскресили й тут же повісили.

«Ви що, це ж історія Одеси. Це наше все», — почув би він у відповідь.

А сьогодні «Пушкін — всьо». І це чи не найменш скандальна фігура, яка залишає одеську топоніміку.

І не тому, що Пушкін — росіянин (так, тут можна їдко жартувати з його російськості та арапістості, але не про це йдеться). Його підняли на прапори, зробили символом імперії, символом того самого «русского мира», що самому письменникові, можливо, і навіть, швидше за все, було б не до смаку. Але маховик цей назад уже ніяк не повернути, він запущений. І Пушкін дорівнює «росія», «рф», «імперія», «московия», називайте як хочете.

Малюнок Альоші Ступіна

В списку на перейменування багато звичного для нас. Я, наприклад, була дуже здивована, що Спартаківські вулиця і провулок названі зовсім не на честь гладіатора-бунтівника. Насправді це поширена по всьому пострадянському простору назва: на честь німецької революційної організації Спілка Спартака (Spartakusbund), створеної 1916 року, яка пізніше стала ядром комуністичної партії Німеччини. Так-так. Несподіваний поворот.

І ось у цьому ж ряду поставили Жванецького. Він не був у компартії або на керівних посадах, не оспівував совок, скоріше навпаки, всіма силами показував його сутність. Так, останніми роками (ще до початку великої війни: Жванецький помер 2020-го) він залишався в Москві й не покидав рф. Вибачте, а чого ви чекаєте від старого? У 2019-му він отримав орден «За заслуги перед Вітчизною» ІІІ ступеня від російського диктатора володимира путіна. Жванецькому було 85. Через півтора року сатирика не стало. А його оповідання — є. І будуть. Так, вони написані російською, але їх можна перекласти. Міхал Михалич у відповідь на критику за те, що він забрав той орден, визнав, що Одеса — це Україна. І що Одеса — це його все.

А ще Паустовський. Він ніколи не був улюбленцем влади, зате чотири рази претендував на Нобелівську премію з літератури.

А ось Коблевська. Названа на честь Томаса Коблі — генерала Російської імперії. Із селищем Коблеве та сама історія, тож перейменовувати треба і його. Дісталося й авторам «12 стільців» і «Золотого теляти». Ілля Ільф брав участь у формуванні продзагонів, а Євген Петров, він же Катаєв, служив у карному розшуку ОГПУ-НКВС, що є формальною причиною для декомунізації. Формальна, але все ж таки причина. (Я б не віддавала так легко південноросійську школу — так, писали російською, але про Одесу й одеситів). Закон суворий, але це закон. Хочемо залишити їх - треба вимагати зміни закону.

І це далеко не повний список. Те, що на поверхні.

Бо поки складається враження, що закон, за яким перейменували — не поганий, це в Одесі його неправильно використовують. Серйозно? Тобто в усій Україні він має працювати, а в «Одессочке» по блату — ніт?

Зрештою, що робити нам, «Думській»??? Ставати «Біржевою»? Чи, може, якось інакше. Пропонуйте свої варіанти в коментарях.

І ще одне. В нас все ж є мерія. Й повноваження перейменовувати вулиці в неї ніхто не забирав. Про зміст розпорядження було відомо з суботи. Сьогодні вівторок. Труханов мовчить. Побуду трохи Вангою. Мерія скоріш за все виступить на захист «одеськості» й почнеться жуковгейт-2. Нагадаю, за маршала радянського союзу мер бився до останнього. Але програв.

Але міськрада все ще може повернути частині вулиць колишні, чи присвоїти якісь інші назви. Потім ОВА піде в суд…. Це може затягнутися на роки.

Так, нам потрібні нові імена, або забуті, або ніколи не відомі; вулиці на честь одеситів, які прославляли своє місто, українців, які боролися за нього. Героїв війни, цієї нашої великої війни. І я часто чую: «От хто ці люди, на честь яких перейменовують, що вони зробили, чим заслужили?» Наведу лише один приклад, який мене просто вразив. Лермонтовський провулок перейменували на Джевецького, на честь одного з творців підводного човна, який випробовував його в Одесі. Уявляєте! В Одесі випробовували підводний човен!

Та головне — потрібна пропаганда цих нових імен. Інакше ми приречені змінювати назви нескінченно.

Авторка — редакторка «Думської» Алія Замчінська