Жіночий монастир та підставний небіжчик: в одеській Опері підготували українсько-італійський проєкт (фото, відео, овації)

Прем'єри одноактних опер Джакомо Пуччіні «Сестра Анджеліка» і «Джанні Скіккі» покажуть сьогодні в Одеському національному академічному театрі опери та балету.

Наш культурний оглядач Ірен Адлер вже побувала на генеральній репетиції і познайомилася з учасниками проєкту з Італії. У ці хвилини на сцені почався спектакль, ми розповімо про нього все найцікавіше.

Після загального обміну люб’язностями почалася репетиція. Диригент-постановник проєкту, заслужений артист Україні Ігор Чернецький, одразу попередив оркестрантів: «Нагадую, що «Сестра Анджеліка» — це трагічно, а «Джанні Скіккі» — комічно, не переплутайте». Пролунали перші звуки увертюри, завіса здійнялася, і ми опинилися в пеклі (закреслено) жіночому монастирі. Причому діло відбувається у XVII сторіччі, на момент дії тут уже сім років гноблять шляхетну дівчину, яка народила дитину поза шлюбом.

Старша сестра Пуччіні Інджина в капелі монастиря августинок Боргопелазо під Луккою керувала хором черниць, там і відбулися перші пробні виконання «Сестри Анджеліки» у супроводі органу й фортепіано. Партію сестри Анджеліки виконує молода солістка Юлія Суботіна. Перебираючи осторонь квіти, черниця мріє знову побачити своє дитя, котре у неї відібрали одразу після пологів. Вона ще не знає, що дитина вже два роки як покинула цей світ…

Візит тітки Анджеліки, герцогині, чию партію виконує Анна Євтехова (Україна-Італія), обставлений драматично. Закликаючи племінницю до каяття й вимагаючи підписати папери про відмову від спадку, вона мимохідь повідомляє жахливу новину про смерть дитини. Коли вражена горем Анджеліка падає, герцогиня наближається до неї та кілька разів наміряється доторкнутися, втішити, проте все ж бере себе до рук та йде геть, не втрачаючи аристократичної постави…

Ця опера найменш популярна в доробку Пуччіні, воно й зрозуміло, похмурий безпросвітний сюжет, жодної дійової особи чоловічої статі (за винятком привида малюка, який являється Анджеліці перед кончиною та хору янголів за кулісами). Музика, одначе, прекрасна.

Після антракту маестро Чернецький просить оркестр виконувати синкопи «легше, гостріше» та виправити в партитурах непотрібний акцент, бо «в Європі так не грають». Виходить непогано! «Джанні Скіккі» поставили режисер одеської Опери Лінас Зайкаускас та хореограф-постановник, заслужений артист України Гаррі Севоян. Химерна пластика дійових осіб вельми пожвавлює дію (наприклад, померлого дядечка, розчарувавшися у заповіті, скидають з ліжка ногою, дають йому посмертні ляпаси та навіть штурхають під ребра). Дитина тут також є, це Герардіно (Іван Науменко), котрому всі за його жвавість дають копняків та отримують здачу тією ж монетою (ніщо так не виховує, як особистий приклад).

В основі сюжету — строки XXX пісні «Пекла» з «Божественної комедії», присвячені шахраю й облуднику Джанні Скіккі, показаному за свої гріхи: він розіграв роль присмертного багатія та від його імені склав заповіт. Дія відбувається у Флоренції в 1299 році. Помирає багатий старий Буозо Донаті, заповівши свій статок монастирю. Знову монастирська тема, і знову тема спадку, звісно, не можна допустити, аби ченці-ненажери відрощували животи, а рідні спадкоємці залишились ні з чим (жестами вони показують, як виростуть у ченців ці самі животи).

Бідолаху Буозо, який дає дуба на наших очах, грає Саїт Халімжанов, а переписати заповіт від його імені вирішує спритний простолюдин Джанні Скіккі, в партії якого виступає Доменіко Бальзані. Альфа-самець по життю, він імітує тремтячий старечий голос, маскується нічним ковпаком, жаліється на параліч та диктує нотаріусу цікаву версію останньої волі: «моєму дорогому другові Джанні Скіккі»… Знову вир почуттів та жорстока штурханина, зате тепер без перепони одружаться закохані, його дочка Лауретта та красень Рінуччо, племінник Буозо.

Дует цієї молодої пари (Lauretta mia, staremo sempre qui) у виконанні заслуженої артистки України Юлії Терещук та Олександра Прокоповича викликав захват перших глядачів не менше, ніж поява Доменіко Бальзані в образі… Остапа Бендера у фінальній сцені. Приємно, що наші солісти не поступаються західним, переконливо співіснують з ними на сцені, виконуючи опери мовою оригіналу.

Скіккі звертається до публіки: «Скажіть ви самі — хто краще за мене розпорядився би спадком Буозо? Але ж за це шахрайство я мав одвічно смажитися в пеклі! Ну що ж! Одначе великий Данте не заперечуватиме, якщо ви вшануєте моє прохання й визнаєте, що той, хто вас розважив сьогодні, заслуговує полегкості». Ну як було після цього не аплодувати з вигуками «Браво!», хоча забобонний оркестр і заперечував проти такого прояву почуттів до прем’єри. Господь милосердний, простить такий невеликий гріх, а вечору одноактних опер Пуччіні явно судилося довгі сезони купатися в аплодисментах.

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського