Жити всупереч: вовняна акварель допомагає одеситці подолати негаразди  

Персональна виставка Світлани Скілової «Життя всупереч…» працює до 22 липня в читальному залі бібліотеки імені Едуарда Багрицького (Преображенська, 35а).

Це вже третя «персоналка» талановитої одеситки, повідомляє культурний оглядач «Думської» Ірен Адлер.

Картини майстрині виконані в техніці вовняної акварелі — різнокольорові волокна викладаються на щільну основу руками, без допомоги пінцета, а потім фіксуються рамою і склом. Для цього, схожого зі створенням мозаїки процесу, дійсно потрібне акварельне мислення, тонке відчуття градацій того чи іншого кольору. Результат має чарівний вигляд!

Вважається, що ця техніка сформувалася ще в Ноєвому ковчезі, коли врятовані тварини відтопталися на шерсті, що впала, і вийшов килим… Так це чи не так, сьогодні сказати складно. Зате 20 років тому одна американська художниця запатентувала вовняну акварель, яка останніми роками стала дуже популярним видом декоративно-прикладного мистецтва. Наша одеситка, як і її роботи, зіткана з різних волокон, з різних фарб, що створюють неповторне поєднання.

«Я з багатонаціональної сім'ї, — розповіла Світлана. — Один дідусь — єврей, бабуся росіянка, інший дідусь — поляк, бабуся українка, і всіх нас об'єднує те, що ми одесити. А відомо, що одеситів Бог любить, і кожному дає якусь іскру таланту».

Вовняною аквареллю пані Світлана, досвідчений економіст, зайнялася, досягнувши 72 років і вийшовши на пенсію.

«З бабками сидіти і пліткувати — це не моє, — каже вона. — Довелося шукати інші варіанти і зупинилася на виготовленні картин у техніці «аплікація з вовни». Потім прийшла до думки, що можу виконувати картини з вовни. Дуже мені допомагав і об'єктивною критикою, і підбором сюжетів мій синочок… Але нас зупинило величезне горе, він помер у вересні 2021 року…»

Друзі та рідні підтримали, майстер-класи, курси та спілкування з художниками допомогли вийти на новий рівень майстерності. Теми для створення нових робіт пані Світлана обирає за настроєм.

«Мені подобається зображати і пейзажі, і тварин, особливо коней та вовків, захоплюють барви квітів, маки — мої улюбленці, — усміхається Світлана Скілова. — Взагалі, намагаюся відобразити у своїх роботах усе те, що вразило, надихнуло, що мені подобається особисто, до чого лежать душа і серце. Квіти — ну як жінці без квітів? Море — як одеситу без моря? Захотіла зробити троянди — зробила, жінку з оголеною спиною — зробила. Повторів у мене немає. Збираюся створити серію портретів дітей, людських і звіриних. Левенята, тигренята, собаченята, кошенята — у них такі шкодні мордочки».

Професійні художники радять їй не захоплюватися гарними «листівковими» сюжетами, переходити до великих форматів. Але, звісно, тільки майстрині вирішувати, в якому напрямку рухатися далі. Нині, коли триває війна, в її роботах частіше з'являються сумні сюжети, але завжди присутні промінчик світла чи квітуча гілка, щось обнадійливе. І ще художниця знаходить сили волонтерити — дарує свої картини добрим людям, відправляє продуктові набори військовим, робить відрахування для армії від продажу картин.

Не дивно, що в цієї не по роках вродливої і привабливої жінки так багато друзів, які перетворили вернісаж на свято з музичними виступами, приємним спілкуванням і загальним висновком: жити варто, навіть якщо доводиться це робити всупереч багатьом обставинам.

Автор — Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва та Олександра Синельникова