Живописний камуфляж та спільна мрія: Одеський музей показав дитячі малюнки, створені в укритті  

«Ми хотіли об’єднати українських дітей, які живуть у різних умовах, — каже Христя. – Реальність у нас однакова, але її умови досить різні. Деякі вимушені були емігрувати, тому що четвертий рік триває війна. Для нас важливо підтримувати зв’язок із дітьми, які лишилися на тимчасово окупованих територіях зі своїми мріями, бажаннями, любов’ю до життя та рідної країни. Нам важливо чути їх, пам’ятати, що всі ми українці, хочемо будувати тут своє майбутнє. Ми запропонували нашим партнерам з благодійного фонду «Крила» і нашій подрузі Валентині Івановій, знаній мисткині, долучитися до проєкту. Дуже круто, що Валя погодилася співпрацювати з нами».

В експозиції зустрілися мрії дітей та дорослих, волонтерів та військових. Малюнки херсонських дітлахів найбільше беруть за душу, бо робилися вони в укритті. Олександра Книга розповіла, як проходили ці майстер-класи під час повітряних тривог.

«Діти з 2020 року знаходяться на онлайн-навчанні та не відвідують школу, — зазначила Олександра. – У них немає можливості ходити вулицями, спокійно спілкуючись із друзями. Все життя проходить вдома, або в безпечному місці. Ми вже кілька років працюємо з дітками в укритті. Для нас важливо було показати, що діти в Херсоні наразі є, на даний момент близько восьми тисяч, це автори різного віку. В наших дітей, окрім того, що вони знаходяться під обстрілами, є мрії, і ці мрії не зупинити, не згасити».

Картину «Крила» малювали на одному з майстер-класів.

«Це картина, що була написана влітку 2024 року. Її домальовувало багато відвідувачів, а результат дозволяє побачити цілісну картину, образ цілісної України», — підкреслила Олександра Книга.

Про концепцію проєкту розповіла Валентина Іванова.

«Тут картини, які трошки нагадують камуфляж, — звернула Валентина увагу перших глядачів. – Коли Христя запропонувала попрацювати з дітьми, я дуже зраділа, тому що в них чисте сприйняття реальності. Якщо згадати своє дитинство, ти постійно засліплений сонцем, кудись пірнаєш, різкість наводиться хіба на цукерки, котиків та песиків. Я пропонувала дітям у своїх роботах відштовхуватись від плям, а потім вже бачити у цих плямах якісь конкретні речі. Зараз, під час війни, виходить, що дитинство та мистецтво стали найбільш вразливими речами. Діти створюють камуфляж, який має захищати, і таким чином захищаються самі, в цьому парадокс».    

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва