Зубні феї на передовій: як одеські стоматологи українських воїнів лікують  

Ось уже два місяці одеські дантисти, співробітники та засновники кількох приватних стоматологічних клінік щотижня їздять до прифронтових міст і абсолютно безкоштовно відновлюють посмішки українських захисників.

Кореспондент «Думської» Олександр Гіманов вкотре побував на південному напрямку та привіз історію звичайного громадянського героїзму та приклад єднання нації.

Виїжджаємо затемно. Попереду дорога до героїчного Миколаєва, який ось уже сім місяців страждає від обстрілів з боку російських нацистів.

За кермом — Олександр Коссей, у минулому дитячий хірург, а зараз засновник кількох стоматологічних клінік Одеси. Штурманом, як завжди, Микола Додінський – голова громадської організації «Легіон», члени якої разом із поліцією патрулюють нічну Одесу. Микола забезпечує комунікацію із представниками військових частин.

На задньому сидінні – лікар-стоматолог Сергій Бас, його асистент Олена Хомова та ваш покірний слуга. Ми мчимося по трасі Одеса-Миколаїв. Ранкове сонце підморгує крізь вже жовте листя на гілках дерев, що обрамляють дорогу. До міста корабелів ще година їзди, і волонтери із задоволенням, перебиваючи один одного та жартуючи, викладають історію свого стоматологічного підрозділу.

«У 2015 році я їздив до Карлівки на Донеччині, — розповідає Сергій Бас. — Там був волонтерський стоматкабінет організації «Тризуб-дентал», яка безкоштовно лікує зуби нашим захисникам».

За словами лікаря, потреба у стоматологічній допомозі на передовій величезна.

«Ми спілкуємося і з бойовими медиками, і з самими бійцями, — каже Сергій. — Бачимо, що проблема дуже серйозна. Це і харчування, і умови побуту, і постійний стрес. У військкоматах на зуби ніхто не дивиться, а в окопах немає часу про них думати. Зараз наближаються холоди, і всі запальні процеси загострюватимуться. Про який нормальний стан бійця може бути мова, якщо гній, набряк, біль та всі інші задоволення? Теоретично десь є якийсь стоматолог у шпиталі, теоретично можна туди потрапити, але на практиці – нереально».

«Ми почали з верхів, з командирів, генералів. Відповідь була одна – нам нічого не треба, – перехоплює розмову Олександр Коссей, організатор волонтерського об'єднання. — Почали спускатися нижче та на особистих контактах у невеликих підрозділах знаходили відгук та розуміння, що волонтерська допомога зайвою не буде. Паралельно йшло два процеси: доносити людям про те, що ми готові допомогти, та шукати місце, де нам можуть виділити крісло».

За словами Миколи Додинського, процес пошуку кабінету зупинився через бюрократію: хтось вимагав сертифікати, хтось починав писати листи до вищих структур і тим самим ховав процес переговорів у зародку, хтось не міг повірити, що лікарі приватних клінік будуть безкоштовно лікувати. Якось навіть прозвучала думка, що стоматологи чіпують людей через зуби.

«Потім нам дали контакти в одному невеликому населеному пункті, — згадує Микола. — Вже майже домовилися, дають місце, а потім слово за слово, головлікар каже – у нас стільки людей не буде, щоби ви приїжджали та лікували. Я говорю — так ми військових лікуватимемо. Він задню увімкнув: мовляв, ми громадянська клініка, ми військових лікувати не будемо. Тобто ми - приватна клініка і ми безкоштовно надаємо ці послуги, а ви, державна, і не хочете просто надати місце для лікування?»

Перша поїздка волонтерів у білих халатах була в Очаков, який щодня обстрілювався, першими пацієнтами — морпіхи, поліцейські та комунальники.

«Спочатку я не розуміла ступінь ризику та небезпеки, – каже помічниця Олена Хомова. — Не розуміла, куди їду. Першим пацієнтом була дівчина-поліцейська, зі сльозами на очах, з гострим болем. Сергій Олексійович їй зуб від видалення врятував, поставив протизапальний препарат, і вона пішла в сльозах, але вже від радості. Дуже дякувала. Там було тихо того дня, ми спокійно відпрацювали, прийняли кількох військових, поліцейських, комунальників і навіть дітей. За тиждень ракетою відірвало ноги співробітниці райадміністрації, яка тоді нас приймала. Тільки тоді я напевно зрозуміла всю небезпеку, але ж хтось повинен цим займатися».

Зараз до Миколаєва двічі на тиждень по черзі їздять четверо лікарів зі своїми помічниками з клінік Profident Dreamhouse і Profident Junior — всього вісім осіб. Сарафанне радіо чудово працює у військовому середовищі, і послугами волонтерів вже користується кілька частин Нацгвардії та Збройних сил. Щодня від 10 до 20 пацієнтів. Дехто приходить по два-три рази.

Час у дорозі минув непомітно, і ми вже в стоматологічному кабінеті. Там нас зустрічає Олег. Так волонтери жартують. Олег – це муляж людського черепа, покликаний наочно продемонструвати пацієнтові, як влаштована його щелепа. Кабінет – не першої свіжості, із досить застарілим обладнанням, яке вже з десяток років не зустрінеш у приватних клініках Одеси. Сергій жартує: «Найсучасніше в ньому – це ми».

Під кабінетом уже зібралася черга із бійців Нацгвардії. Багато хто прийшов до стоматолога вперше за кілька років служби, є запущені випадки.

За словами заступника командира частини підполковника Дмитра Мартишка, за неповний місяць послугами одеситів скористалося майже 50 гвардійців.

«Хлопці майже цілодобово виконують обов'язки на блокпостах, охороняють держоб'єкти і не мають часу привести в ідеальний стан своє здоров'я, — розповідає офіцер. – Навіть коли у відпустку відправляєш, вони не хочуть на це витрачати час. Коли ж їм ставлять завдання командири про те, що є лікарі, які спеціально приїхали заради них, і можна отримати медичну допомогу, всі швидко збираються і їдуть».

Поки я спілкувався з військовослужбовцями, Сергій та Олена встигли підготувати все необхідне для прийому пацієнтів. На медичних столиках блищить безліч інструментів: бори, шприци, кюретки (хірургічні ложки), затискачі, елеватори тощо. Кожен прилад стерилізований і запаяний в герметичну упаковку. На величезній кварцовій лампі, вмонтованій у підлогу кабінету, тепер встановлений ноутбук, поряд – мобільний рентген-апарат розміром із професійну фотокамеру. У радянському кабінеті ця апаратура виглядає чужорідно.

«Ми беремо все із собою, – роз'яснює Сергій. – Усі розхідники, інструменти, матеріали – це все за наш рахунок. Забираємо зі своїх клінік. На сьогоднішній день на все про все витратили близько 1,5 тисяч доларів. Частину коштів збирають члени громадської організації «Легіон», коли ми кидаємо клич. У нас тут є все, можемо навіть імплантати ставити, але про голлівудські посмішки не йдеться: вініри та відбілювання – після перемоги. Ми працюємо з «гострими» пацієнтами, які потребують негайного втручання. Розкришився зуб, випала пломба, занедбана хроніка, яка заважає людині. Люди з різних регіонів, з віддалених від обласних центрів сіл, тому дуже часто ротову порожнину міцно запущено. Буває зубів десять видалити треба. Був день, коли у нас за дві години роботи закінчилося 30 елеваторів (інструментів для видалення зубів, – Ред.)».

Сергій включає розслаблюючу музику на телефоні, кладе його на полицю, поверх ще радянських довідників із стоматології, і кличе першого пацієнта. Воїн скаржиться на безперервний біль, візуальний огляд нічого не дає, і в справу йде портативний рентген. Хвилина, і на екрані ноутбука — чорно-біле зображення величезного та.. здорового зуба. Проблема виявилася у сильних відкладеннях – біль викликав зубний камінь у важкодоступних місцях. Лікар за п'ять хвилин вручну усуває проблему металевою кюреткою, але радить чоловікові під час відпустки зробити повноцінне чищення ультразвуком.

Наступний пацієнт приходить уже втретє. Нацгвардієць розповідає, що зуби почали «летіти» ще у 2016 році через погане харчування та складний графік служби.

«У перше відвідування вирвали п'ять зубів, – пояснює Сергій. – У другій – прибрали нерви ще у двох та запломбували. Зараз пульпіт у верхній сімці. Наступного тижня почнемо ставити пломби. Загалом, звичайно, потрібне протезування, але проблем із зубами у нього не буде».

Пацієнт іде за пацієнтом. Олена тільки встигає обробити антисептиком обладнання, як через прочинені двері вже заглядає наступний воїн, який розривається між страхом перед бормашиною та необхідністю терпіти зубний біль. А терпіти, за словами лікаря, категорично не можна. За натовськими протоколами, із знеболювальних у бойових умовах дозволено лише парацетамол, тому що всі інші розріджують кров. При пораненні це може погіршити ситуацію. А бійці іноді терплять кілька днів. Командири розповідають, що деяким хлопцям із кілометра не страшно по танку відпрацювати, а коли збирають до стоматолога, то доводиться шукати у посадці.

Сьогодні Сергій та Олена прийняли 11 бійців, хоча спочатку було заявлено 15. У когось наряд, хтось не зміг з інших причин. У результаті лікарі простояли на ногах понад п'ять годин.

«Робота, хоч і рутинна, непроста, але вдячна, — ділиться Олена. — Ставлення бійців дуже хороше. Після зміни сильно фізично втомлюєшся, а морально — навпаки, їдеш з абсолютним позитивом, бо багато людей тобі щиро вдячні. Але, насправді, це ми повинні бути їм вдячні за їхню роботу на фронті».

Наразі волонтери збирають кошти на мобільну стоматологію. Вони вже знайшли гарний тягач та місткий кунг.

«Мобільна клініка вирішить одразу безліч питань, — упевнений Сергій Бас. — Там має бути крісло, стоматологічна установка, компресор, холодильник, спеціальні меблі, рентген, ноутбук, бойлер, запас води, і тоді, за наявності електрики чи бензинового генератора, можна ставати хоч у полі та проводити повноцінний стоматологічний прийом без жодних обмежень».

Автор — Олександр Гіманов