18 січня 1654 відбулася Переяславська рада. Метаполітичні висновки

 18 (8) січня 1654 року відбулася Переяславська рада в результаті якої Гетьманщина на правах васала увійшла до Московського царства.

Сьогодні на жаль ми досі дивимося на події тих трагічних 1648-1654 років названі Хмельниччиною крізь догми написані для нас адептами доби «Просвітництва» підхоплені пізніше московитами.

Цілий пласт історії, власного автентичного світогляду та видатних постатей було викреслено із нашої пам'яті.

Саме з другої половини XVII століття українцям була прищеплена холопська ідеологія, про те що ми, мовляв, народ без власної аристократичної традиції.

Що наша руська еліта покатоличилася аби мати привілеї у Речі Посполитій, а тому стала чужою власному народу, за що проти неї цей народ і повстав у формі козачини та так званих визвольних змагань.

Насправді всі ці догми не витримують жодної критики, адже сама поява перших руських (українських) лицарських орденів, пізніше за холопською традицією названих козацтвом, в межах дніпровських порогів та острова Хортиця виникла після з'їзду європейських монархів у Луцьку 1429 року.

Саме на цьому з'їзді, що задокументовано та скріплено підписами та печатками, було прийнято рішення про створення лицарських орденів на кордонах Європи тобто Причорномор'я, Дніпра та Дунаю для захисту Західної цивілізації від Османської імперії.

Зокрема зобов'язання сприяти цьому взяв на себе магістр великого Тевтонського Ордену. І після цього рід Корибутовичів-Вишневецьких в межах століття успішно реалізував цей проект.

Під проводом видатних аристократів Вишневецьких збезлюдненні землі Лівобережжя Русі-України після монгольської навали були знову заселенні українцями, де почали стрімко розвиватися ремесла, промисли та господарства, а місто Лубни стало столицею та головною фортецею Вишневеччини.

Так от саме вождь русько-української аристократії Ярема Вишневецький, а не король Речі Посполитої чи польська знать були головним ворогом заколоту Хмельницького.

Саме проти руської шляхти велася вся ця так звана визвольна війна. Яка насправді за визначенням не може бути визвольною, ні за національною ознакою, ні за конфесійною.

Тому що нації сформувалися на кілька століть пізніше, а тоді в часи Хмельниччини поділ між народами відбувався на ментально родовому рівні.

От московити були для нас чужими, бо ментально інші, адже азіати. А поляки, литвини та інші, наприклад германці рідні — бо європейці.

Так само не могла Хмельниччина мати характер конфесійного визволення від католиків, бо й сам Хмельницький був католиком. Крім того, українському лицарству ніколи не заважало разом з католиками бити московитів, наприклад під Москвою у 1618 на чолі гетьмана Петра Сагайдачного.

Хмельниччина носила яскраво протестантський та антиаристократичний характер, що відбувалося тоді по всій Європі.

Підтвердженням чому є хоча б спілкування та тісні контакти між пуританським м'ясником Олівером Кромвелем та Богданом Хмельницьким.

Сьогодні аналізуючи Переяславську угоду 1654 більшість істориків схиляється до думки, що оскільки Гетьманщина ніби воювала з Річчю Посполитою то союз із Москвою був цілком виправданою справою, адже тоді ніхто не знав чим це все обернеться.

Але це не так, тому що виходити потрібно з мотивів вождя цієї авантюри, чи були вони щирими, чи носили вони державницький характер?

І відповідь однозначна ні! 

 Тому що згадаймо, як взагалі Хмельницький став на шлях заколотника та баламута?

Він же мав чудову єзуїтську освіту, шляхетне походження, добрі стосунки з королем Речі Посполитої Владиславом. А на цей шлях став після того, як викрав у свого сусіда шляхтича Чаплинського законну дружину Мотрю Чаплинську.

Правда поверхова вітчизняна історія нам це малює з протилежністю навпаки, але починалося все саме так.

І звісно Хмельницькому незабаром прилетіла відплата від Чаплинського, після чого він побіг жалітися королю, який справедливо відповів, що у конфлікті двох шляхтичів не може зайняти сторону жодного.

А далі почалися інтриги у яких власне і відкрилися підступні таланти Богдана.

Тільки от користі від тих інтриг Хмельницького не було вже ні Україні-Русі, ні самій Мотрі Чаплинській. Яку він таки всіма правдами та неправдами зміг знову викрасти, але у наслідку її стратив його ж син…

От така сумна історія, а за нею й трагічна епоха для всієї України розпочалася від дій користолюбного баламута Хмельницького, наслідки якої так, між іншим, ми переживаємо зараз…

Тож які висновки варто зробити з цієї історії зараз?

Наразі тільки один: Україні потрібна велика ревізія всієї нашої історії, бо можемо залишитися у цьому колесі «Сансари» ще на довго…