А може, ми прорвемося? — Головне — навчитися радіти життю
Люди — такі люди.
Наприклад, люблять ходити на похорони інших, щоб підсвідомо радіти — що не з ним це все: траурний марш Шопена або реквієм Моцарта, похмурі обличчя, поминальний обід та несмачне колево. А ще люблять жалітися. На все: на карантин, погоду, курс гривні, дорогу гречку, відсутність манікюру та зачіски, на те, що «світ ніколи не буде як раніше» та «кризу, яка нас чекає» або ще страшніше «ми все помремо з голоду»….
А сьогодні сонечко, та птахи співають за вікном на дереві, що вже випустило зелене листячко. Весна. Ми живі та сподіваємося, що епідемія нас не зачепить — пройде боком, та розвитку «по експоненті» не буде — як в Італії та Іспанії, що ми втримаємося. Що треба сидіти вдома, не носити заразу та не нудити. Просто іноді треба радіти маленьким радощам. Вчитися радіти та отримати задоволення від життя — яким би воно не було складним. І все буде гаразд. Прорвемося. #карантин
Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя
Надеюсь вы соблюдаете карантин, сидите дома и выходите только за продуктами, а не шаритесь по всему городу? Иначе, надеяться на то что не будет как в Италии по меньшей мере странно и наивно.
я — соблюдаю карантин, в магазин выхожу в маске и в перчатках, если передвигаюсь по городу — так же, пешком или на велике, в маске и в перчатках и соблюдаю социальную дистанцию. А вы?
