Наприклад, люблять ходити на похорони інших, щоб підсвідомо радіти — що не з ним це все: траурний марш Шопена або реквієм Моцарта, похмурі обличчя, поминальний обід та несмачне колево.А ще люблять жалітися. На все: на карантин, погоду, курс гривні, дорогу гречку, відсутність манікюру та зачіски, на те, що «світ ніколи не буде як раніше» та «кризу, яка нас чекає» або ще страшніше «ми все помремо з голоду»….
А сьогодні сонечко, та птахи співають за вікном на дереві, що вже випустило зелене листячко. Весна. Ми живі та сподіваємося, що епідемія нас не зачепить — пройде боком, та розвитку «по експоненті» не буде — як в Італії та Іспанії, що ми втримаємося. Що треба сидіти вдома, не носити заразу та не нудити.Просто іноді треба радіти маленьким радощам.Вчитися радіти та отримати задоволення від життя — яким би воно не було складним.І все буде гаразд.Прорвемося.#карантин