Сергеич / 21 июня 2013, 21:04 А судьи кто? Или куда суд идет?

В последнее время очень часто в СМИ поднимются вопросы о состоянии нашей украинской судебной системы. Степень оценки варьируется от легкой критики до крайней степени возмущения и даже протеста. Телевидение эксплуатирует жанр прокурорских проверок и судовых процессов (где якобы все герои вымышленны а дела взяты из буйной фантазии сценаристов) едва ли реже, чем заморские боевики и любовные сериалы. Но иногда, преданному этому жанру телезрителю, волею судьбы, приходится столкнутся с этой, не совсем приятной необходимостью, так сказать — предстать перед судом. Не важно в каком качестве, но, в любом случае, это почему-то совсем не напоминает ваш любимый сериал, а судьи — привычных строгих и справедливых служителей Фемиды. Предлагаю открыть обсуждение этой темы и в ней всем желающим рассказать в каких отношениях вам пришлось побывать с этой строгой дамой с мечом и кантором. С вашего позволения предлагаю первый номер программы:

Правовий нігілізм судді Київського районного суду м. Одеси Огренич І.В.
Ще зовсім недавно доводилося читати рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо переведення суддів до іншого суду, зокрема щодо судді Київського районного суду міста Одеси Огренич Ірини Василівни — на посаду судді апеляційного суду Одеської області.
Сьогодні переконалася: не дай Боже.
Високі вимоги до моральних якостей цієї судді- примара.
Такого незнання елементарнимх положень права, нехтування процесуальними нормами, правами людини я не бачила вже давно.
Так, здавалося б елементарне судове провадження по розгляду заяви про відміну судового наказу за участі громадянина С.було перетворено у судовий фарс, повчальну лекцію для заявника.
Чоловік, що подав заяву про перегляд судового наказу тієї ж таки Огренич був практично загнаний суддею у куток оціночними висловлюваннями, наріканнями, емоційними знервованими вигуками, демонстрацією зневаги судді, та фразами, типу: «Ви не знаєте закону. Ваше незнання закону не звільняє від відповідальності! «
Стрималась лише тому, що зрузуміла ступінь приниження у будь-якій полеміці із такою суддею.
Почну з того, що слухання проходило у кабінеті судді. Вона сиділа за робочим столом без мантії, без нагрудного знаку судді. Вела себе не як суддя. Швидше, як власниця приватизованого кабінету державного органу. По ліву руку кипи судових справ прикрашав портрет себе коханої. Моє пильне око розчиняло побаченим розум, що пригадав положення ст. 3 Кодексу суддівської етики: суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною. Схоже, Ірині Василівні при здійсненні правосуддя не до громадської оцінки її чеснот.Швидше мова йде про психічне самовираження, самоствердження.
Погойдуючись у м'якому кріслі, Огренич поклала на край столу мій паспорт і довіреність, написану власноруч гр. С на представництво його інтересів. «Суддя» навіть не захотіла заслухати питання представництва у справі. Всупереч вимог ч.2 ст. 42 ЦПК України, судовим рішенням довіреність — не засвідчила. Здається, про таку процедуру завірення довіреностей суддя і її секретар вперше чула.
Одразу кинула: «Сподіваюсь, Ви у якості вільної слухачки?» «Виходить так», -відповіла я, забираючи паспорт зі столу.
Відповідальність за порушення вимог ст.104 ЦПК України, якою передбачено надсилання копії судового наказу боржникові рекомендованим листом із повідомленням увесь процес суддя намагалася покласти на кого б ви думали?… На боржника. Мовляв (не пряма мова): я прийняла наказ, ти зобов'язаний про це знати, отримати його завчасно (напевне, керуючись телепатією), і завчасно оскаржити.
Та навіть не це збентежило найбільше.
Ставлення до гр. С і до мене, як до звичайної людини було таким, ніби ми якась третя каста, бруд із-під її нафарбованих нігтів. Таке відношення вряд чи пробачиш як вільна людина.
Як же тоді дивитися в очі сину, читаючи положення Закону про те, що суддя під час здійснення правосуддя не повинен допускати проявів неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо та дозволяти цього іншим. Фікція?
Напевне Огренич вважає, що розум і знання Закону в її голові такі ж самі пишні, як і шевелюра на голові.
Як показує рівень ухвалених процесуальних документів та судових рішень- не зовсім.
Чи може нам, звичайним смертним, не під силу відкрити томик ЦК України, ЦПК України, та прочитати зміст норм права? Так думає кожна така Огренич.
Я ж думаю по-іншому.
Досить брехні, принижень сторін у судових процесах.
Досить мовчання, трепету і сподівань на зміни без нашої участі. Кожній такій Огренич може сотні разів не подобатись, що ти оскаржуєш її, на її ж думку, найрозумніші, найвмотивованіші рішення. Кожній такій Огренич може бути антипатична будь-яка людина, яка прийшла захистити своє право. Однак жодній Огренич не дозволено кричати і багровіти від зневаги, кидатися в нервовій істерії на людей, демонструвати свою зверхність і домінацію над правами людини.
Бо немає Огренич- божеств. Усі- тлінні, смертні. Усі раби Божі, державні, народні.
Тому переконана, що мусимо кожен здійснити свій внесок в створення єдиного державного реєстру суддів- порушників суддівської присяги, який в повній мірі задіяти для люстрації оновленою українською владою в XI столітті.
Одесу, як колиску підрахуївського кривосуддя, рекомендую українству, моніторити особливо.
Закликаю журналістів, громадських активістів, політиків, юристів, громадян моєї держави: не дайте суддівському нігілізму множитись в українському правосудді. Ідіть до судів. Заявляйте про свої права і боріться. слухайте процеси інших. Пишіть про них. Обговорюйте.
Проголошуйте, розкривайте, діліться кожним протиправним вчинком щодо вас, ваших близьких і пам'ятайте, що ваш особистий досвід може врятувати долю іншої людини.
Автор: Неонила Нила Ткаченко