Система територіальної організації влади є важливим регулятором взаємовідносин між усіма членами суспільства. Будь-який механізм, котрий задіяний в забезпеченні щоденних соціальних процесів потребує постійного організаційного вдосконалення, а відтак і законодавчого оновлення. В ситуації загострення внутрішньоекономічної та зовнішньополітичної кризи заходи по модернізації місцевого самоврядування необхідно проводити негайно. Терміновість змін жодним чином не повинна занижувати планку вимог до якості запропонованих перетворень і не призводити до порушень процедури та алгоритму їх проведення. До загальновідомих проблем нашого самоврядування, а це: тотальна корупція, занепад комунального господарства, деградація управлінського корпусу, плутанина в адміністративно-територіальному поділі, диспропорції ресурсного забезпечення, дублювання компетенцій, низька якість адміністративних та комунальних послуг, корпоратизація рад та бездіяльність державних адміністрацій, додались ще нові виклики, основним з яких є сепаратизм. У цієї проблеми є багато причин, але головна – це військове втручання Росії. В тих регіонах, де більшість в місцевих радах належала реакційним та антиукраїнським силам, ми спостерігали як обласні та районні адміністрації перетворювались на майданчики проросійської агітації і пропаганди. В значній частині випадків саме вони були штабами по організації спроб розвалу України. Ситуації, коли в офісах обласних адміністрацій систематично проводились наради з представниками місцевого самоврядування та з керівниками територіальних представництв центральних органів, на яких надавались детальні інструкції по дестабілізації ситуації в регіоні більше не мають права на повторення. Ми всі були свідками формальної стадії анексії Криму, коли рота російських диверсантів, попередньо захопивши будівлю парламенту, звезла туди більше половини депутатів і змусила їх проголосувати за декларацію про незалежність, а потім за звернення про вхід до складу Росії. В даному випадку не спрацювали засоби впливу військового, поліцейського чи громадського характеру. Все відбулось занадто стрімко. В результаті ворожої спецоперації були створені майже ідеальні умови, коли формальне рішення про долю території розміром, як мала європейська країна, приймала одна невелика група людей в одному локалізованому приміщенні. Все це відбувалось в умовах надзвичайного фізичного та психологічного тиску на депутатів та інших посадовців. Виходячи з цього, а також із світової практики ми зобов’язані при проведенні адміністративно-територіальної оптимізації враховувати подібні сценарії. На жаль в запропонованих Президентом змінах до Конституції, стосовно децентралізації влади, не закладено механізмів по блокуванню сепаратистських процесів. Задеклароване перетворення районних і обласних державних адміністрацій на виконавчі комітети відповідних рад не має позитивного потенціалу і є традиційною зміною вивісок. Важливою складовою ініційованих громадянським суспільством та обіцяних владою конституційних змін має стати адміністративно-територіальна трансформація, яка запрограмує процеси направлені на реальні вирішення старих і максимальне попередження нових проблем. Першочерговою метою адміністративно-територіальної реформи є наступне: - економія державних коштів, котрі витрачаються на утримання районних і обласних державних адміністрацій; - створення відкритої конкуренції на ринку праці в сегменті службовців місцевого самоврядування; - інтенсивніше використання кадрових та організаційних можливостей територіальних представництв центральних органів виконавчої влади, в питаннях здійснення державного контролю за якістю надання соціальних та адміністративних послуг населенню та підприємствам органами місцевого самоврядування, а також за дотриманням ними чинного законодавства при реалізації своїх повноважень; - технічне ускладнення розвитку процесів сепаратизму; - суттєве підвищення якості та доступності публічних послуг; - активізація колективної та індивідуальної участі громадян в управлінні своїми територіями через, законодавчо закріплені, інструменти прямої демократії, що призведе до вилучення фактору власної образи із переліку причин соціально-політичного невдоволення; - вдосконалення технічних та організаційних механізмів державного і громадського контролю за наданням публічних послуг місцевими управами; - побудова фінансових підвалин для стійкого розвитку територій. Першочерговими заходами при реалізації даних установок мають стати: зміна територіального устрою, модернізація місцевого самоврядування та оптимізація державного представництва в нових територіальних утвореннях. Цілком очевидно, що існуючий територіальний поділ безнадійно застарів та потребує нового формату. З огляду на вищевикладені завдання, оптимальним варіантом вбачається дворівневий адміністративно-територіальний поділ, як такий, що найповніше забезпечує єдиність вертикально-горизонтальної структури місцевого самоврядування і не перевантажує її бюрократичними нашаруваннями з перехресними і дублюючими повноваженнями. Дворівневий поділ є традиційним для Європи і донедавна він був домінуючим. У вісімдесяті роки минулого століття бюрократія Євросоюзу стимулювала перехід на трирівневий поділ своїх членів тим, що вводила це обов’язковою умовою для фінансування деяких загальноєвропейських програм. Такі країн як Франція, Італія, Португалія, Греція до існуючих муніципального і районного рівнів, добавили ще третій – регіональний. Зараз в зв’язку зі стрімким розвитком новітніх комунікацій, регіональний рівень, як такий що забезпечував управлінську ефективність при реалізації міжнаціональних програм трансформується в галузеві спеціальні округи, котрі забезпечують належне адміністрування згаданих програм. На сьогоднішній день дворівнева адміністративно-територіальна система зберігається в Данії, Швеції, Нідерландах. В інших країнах дебатується питання до повернення дворівневої системи місцевого самоврядування. Нашим проектом передбачається зменшення кількості адміністративно-територіальних утворень з 12029 до 3517 одиниць внаслідок повної ліквідації областей, укрупнення районів та сільських рад. Новоутворені з декількох районів суб’єкти вищого рівня називатимуться округами. До їх складу ввійдуть малі міста та збільшені сільські територіальні структури, які матимуть назву – земля. Землі стануть базовою територіальною самоврядною громадою, яка складатиметься з мешканців навколишніх сіл і селищ. Поряд з округами, адміністративно-територіальними одиницями другого рівня стануть великі міста, які будуть безпосередньо контактувати з державними інституціями, маючи своєрідне «Магдебурське право», що доречі є традиційним для старих українських міст. За період існування «Магдебургій» з 1287 по 1835 роки, носіями цього статусу були 172 наших міста. Сучасна європейська практика має багато прикладів коли деяким великим містам надаються статуси району або землі (Берлін, Бремен, Гамбург), як це робиться у Німеччині, а у Данії, Швеції і в Італії – це статуси графств і провінцій відповідно. Ми пропонуємо по шляху децентралізації піти далі, і надати статус територіального суб’єкта вищого рівня всім середнім і великим містам. Основні критерії для адміністративно-територіальних утворень. З метою визначення оптимальної територіальної основи для ефективної діяльності органів місцевого самоврядування був вибраний принцип рівномірного кількісного складу населення нових адміністративно-територіальних утворень, як такий, що максимально забезпечує застосування універсальних управлінських практик задля реалізації програм повсюдного досягнення сучасних стандартів життя. В розрізі дворівневого адміністративно-територіального устрою, сформовані наступні вимоги до територіальних утворень: - перший рівень: адміністративно-територіальні одиниці – землі та міста окружного значення. До складу землі входять села та селища загальною кількістю населення від 6 000 до 10 000 осіб, з найбільшою відстанню між населеними пунктами по дорозі з твердим покриттям 10 км. До категорії сіл відносяться населені пункти з населенням до 2000 чоловік, а до селищ – з населенням від 2000 до 5000 мешканців. До категорії міст І рівня відносяться міста з населенням від 5 000 до 50 000 чоловік. Даний тип поселень може мати районний поділ. Житлові масиви, які віддалені від основної території міста, але знаходяться в його межах, називаються городками. - другий рівень: адміністративно-територіальні одиниці – округи та міста державного значення. До складу округу входять землі та міста першого рівня, населення цього утворення становить від 200 000 до 300 000 осіб. До категорії міст ІІ рівня відносяться міста з населенням більше 50 000 чоловік, і які мають обов’язковий районний поділ. До складу районів входять віддалені від основної території житлові масиви, які називаються городками. - врахування перспективи розширення території міста на 50 років: при проведенні адміністративно-територіальної реформи необхідно розширити межі міст обох рівнів за рахунок прилеглих сіл, селищ та менших міст, при цьому за основу розрахунку площі приймається норма, що через 50 років показник щільності населення становитиме – 6 чоловік на 1 гектар, за умови двохразового збільшення населення за вказаний період; всі законодавчо встановлені пільги для сільських мешканців та сільськогосподарських фірм зберігатимуться за ними протягом 10 років після входження до складу міст. Суб’єкти правовідносин в системі місцевого самоврядування Запорукою всебічного та сталого розвитку сучасних країн є еволюція демократії. Фрагментарне використання демократичних інституцій можливо призводить до певного ефекту, але часто він є тимчасовим. Незмінний впродовж десятиліть демократичний інструментарій, здебільшого не в змозі адекватно реагувати на виклики динамічного глобалізованого світу. В багатьох випадках саме в цьому полягають причини соціальних, економічних та політичних криз. Історія українського практичного народовладдя відносно мала. Незважаючи на те, що ми ще до кінця не використали всі можливості представницької демократії, в наші двері вже наполегливо стукає демократія безпосередня. Зараз конче важливо знайти законне місце в системі місцевого самоврядування для як найширшого спектру інструментів прямої демократії. Саме вони мають стати тими відсутніми каналами через які енергія невдоволення окремих громадян та їх спільнот зможе трансформуватись в енергію творення вільного суспільства. Практика розвинутих демократій свідчить про значне зростання самоорганізації та відповідальності членів суспільства після появи організаційних можливостей, які в свою чергу стали наслідком законодавчого поєднання інструментів представницької та прямої демократій. Саме такий симбіоз, наче цегла і розчин, створює надійний фундамент для успішного соціально-економічного розвитку громад і держави. Запропонована модель територіального розподілу влади передбачає, що головним суб’єктом в цій системі буде громадянин одноосібно, або в складі будь-яких об’єднань. Суб’єктами правовідносин в системі місцевого самоврядування є: а) за територіальною ознакою: 1. Громадянин одноосібно, або як член відповідної громади. 2. Громади самоврядні – це певна кількість людей, які проживають на спільній території і шляхом загального, рівного, прямого і таємного голосування обирають собі земельну або міську раду і земельного або міського голову. 3. Громади самоорганізовані – це об’єднання громадян, які створюються за місцем безпосереднього проживання: село, селище, район в місті, городок, мікрорайон, квартал, багатоквартирний будинок та іншою мікротериторіальною ознакою на основі самоорганізації населення. Само організовані громади завжди є частиною самоврядних громад. 4. Державні органи – територіальні представництва центральних виконавчих органів, котрі представлені на верхньому адміністративному рівні в округах та містах державного значення або в спеціальних галузевих округах. 5. Юридичні особи – організації і підприємства, які зареєстровані на території відповідної самоврядованої громади. 6. Округи – адміністративно-територіальне утворення, до складу якого входять землі та міста окружного значення. Самоврядність визначається правом громадян обирати окружну раду та окружного голову загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. б) за екстериторіальною ознакою: 1. Громадянин одноосібно або як член відповідної спільноти. 2. Спільноти постійно діючі – це громадяни, об’єднані у громадські організації, політичні партії, професійні спілки та інші утворення, котрі зареєстровані відповідно до чинного законодавства. 3. Спільноти тимчасові – це громадяни, які об’єднані задля досягнення конкретної мети, яка не протирічить чинному законодавству. Формалізація тимчасової спільноти відбувається шляхом публічного повідомлення про мету свого створення в будь-якому засобі масової інформації. 4. Державні органи – це органи центральної виконавчої влади, які не мають своїх територіальних представництв. 5. Юридичні особи – це підприємства і організації, які не зареєстровані на території відповідного адміністративно-територіального утворення, але мають там комерційні або інші інтереси.<   |
