Гучні заяви без системного результату
За останні роки ми стали свідками численних резонансних брифінгів, показових затримань і медійних «викриттів». Проте якщо проаналізувати реальні підсумки — кількість вироків, що набрали законної сили, повернуті державі кошти, системні зміни — картина виглядає значно скромніше, ніж інформаційний супровід.
Більше того, мільярдні корупційні схеми часто залишаються без належної правової оцінки. Складається враження, що гучність справ не завжди корелює з їхньою юридичною якістю або стратегічною важливістю для держави.
Остання справа Юлія Тимошенко: питання не в персоналії
Окремої уваги заслуговує останнє провадження щодо Юлії Тимошенко. Важливо підкреслити: мова не про захист конкретного політика.
Проблема в іншому. З трансляцій судових засідань видно слабкі місця обвинувачення: дискусійні трактування фактів, припущення замість чітких доказів, акценти на політичному контексті замість суто правової аргументації.
Якщо обвинувачення сильне — воно не потребує інформаційного підсилення. Якщо ж доказова база виявиться недостатньою, це вдарить не лише по конкретному провадженню, а й по репутації антикорупційної системи в цілому.
Ризик вибірковості
У суспільстві неминуче виникає питання: чому одні справи отримують максимальний публічний розголос, тоді як інші — пов’язані з потенційно мільярдними втратами бюджету — роками залишаються без фінального рішення?
Навіть якщо формально все відбувається в межах закону, сама поява відчуття вибірковості є проблемою. Антикорупційна інституція повинна бути не лише незалежною, а й виглядати незалежною в очах громадян.
Наслідки — падіння довіри
Соціологія фіксує зниження довіри до антикорупційних органів. І резонансні, але процесуально вразливі справи — включно зі справою Тимошенко — лише посилюють скепсис. Коли громадяни бачать, що гучні обвинувачення не завершуються переконливими вироками, формується відчуття імітації боротьби.
А це вже стратегічна проблема. Бо без довіри неможлива ефективна антикорупційна політика. |
