Минулої неділі весь світ спостерігав, як у Махачкалі представники дагестанської громади проникли в термінал, а потім і на злітно-посадкову смугу, перешкоджаючи роботі аеропорту. Група дагестанців вирішила провести антисемітські погроми і перебувала в пошуку євреїв, що прилетіли. Показово, як один із затриманих натовпом виправдовувався, що він не єврей, хоч і має інтелігентний вигляд. Поступово дагестанські погромники вступили у свари з поліцією. Незабаром у хід було пущено каміння. Наступного дня російська влада оголосила, що в події, як завжди, знайшли український слід, а підбурювачем цих погромів виступив екс-депутат Державної Думи РФ Ілля Пономарьов, з яким пов'язують телеграм-канал «Ранок Дагестану».
Нагадаю, Ілля Пономарьов – єдиний депутат, який проголосував проти анексії Криму, за що і був змушений покинути росію. У перший день російської агресії, 24 лютого минулого року, він створив ютуб-канал «Ранок лютого». Пономарьов устиг дезавуювати чергові звинувачення, що їх висунула проти нього російська авторитарна машина. До речі, пікантність цієї ситуації в тім, що його мати, Лариса Пономарьова, починала як помічник депутата від Чукотки та російського мільярдера Романа Абрамовича далекого 1999 року. Нині Абрамович відомий як один із «гаманців Путіна» і як людина, яка намагалася вберегти себе від західних санкцій, імітуючи допомогу в переговорах із російською стороною напередодні знаменитої стамбульської зустрічі.
Те, що сталося в росії, є доказом того, що і так давно було відомо. У росії завжди культивувався побутовий расизм. Чого варта знаменита п`ята графа у радянському паспорті, яка ставила хрест на кар'єрі для єврея в умовах радянської системи. Виняток становила наука, саме тому науковими розробками і дослідженнями займалися багато які євреї. Незважаючи на те що в найближчому оточенні Путіна багато євреїв, наприклад брати Ротенберги, він за останні два роки не гребував відверто антисемітськими висловлюваннями стосовно Президента Зеленського, які за ним повторював Сергій Лавров. Обидва звинувачували Зеленського у зраді свого коріння та в пособництві «українським націоналістам». Їм не дано було зрозуміти, що все українське суспільство складається саме з націоналістів, які готові боротися за свою державу, люблять її і ніколи більше не надягнуть на себе російське рабське ярмо. Не дивно, що державний антисемітизм поступово транслювався і в російські регіони, результатом чого стали події в Дагестані.
Хто б не спровокував ці погроми, всім давно відомо, що спровокувати можна те, що готове бути спровокованим і під що існує відповідний ґрунт. Таким чином, ми побачили, що держава-агресор становить собою колос на глиняних ногах, готовий будь-якої миті впасти в прірву.
Це, до речі, не єдиний сигнал до можливого розпаду. Тиждень тому всі спостерігали, як глава Татарстану Рустам Мінніханов приїхав до Чечні вручати найвищу нагороду республіки сину Кадирова, який побив людину за спалення Корану. Звичайно, спалення Корану – це злочин, за який людина повинна відповідати за статтею про заподіяння образи почуттям віруючих. Але ніхто не давав право бити людину. Один депутат Татарстану обурився тим, що сталося, і це викликало негативну реакцію в Чечні та змусило Мінніханова приїхати і вручити орден. Вседозволеність чеченського керівника не може не викликати агресію в інших республіках. Колись ця ситуація має рвонути.
Нагадаю, що так само й розвалювався Радянський Союз. Багато хто думає, що Радянський Союз розвалив виступ Андрія Сахарова на З'їзді народних депутатів СРСР та парад суверенітетів республік. Насправді одним із головних тригерів розпаду СРСР стало звернення обласної ради Нагірного Карабаху 20 лютого 1988 року з проханням вийти зі складу Азербайджанської РСР і перейти до Вірменської РСР. Це спровокувало погроми в Сунгаїті, Баку, Адагамі, Єревані, Шуші та інших місцях. До речі, важливим чинником у міжетнічних конфліктах була боротьба та інтриги всередині Політбюро, коли боролися різні вежі Кремля за вплив на Горбачова.
Таким чином, національні міжетнічні конфлікти завжди прокладають дорогу до розпаду країни. Те, що ми побачили в Махачкалі, – увертюра до подальшого кривавого розпаду росії. Нам не дано передбачити, чи станеться він. Завжди залишається варіативність сценаріїв, але те, що сталося в Махачкалі, явно говорить про те, що система тріщить по швах. Очевидно, що намацане слабке місце російського режиму. Таким чином, якщо й чекати зміни ситуації в росії, то не від травоїдної російської опозиційної еміграції, бо не вона визначає порядок денний майбутньої держави-агресора. Революцію завжди роблять фанатики, а користуються нею прагматики. |