Для тих, хто в цьому сумнівається, достатньо послухати слова Путіна про те, що він ночами читає інформацію про звірства «бандерівців». І навіть на подив публіки форуму змусив свого прес-секретаря Дмитра Пєскова включити фільм у дусі радянської пропаганди з доволі знайомим закадровим голосом пропагандиста Дмитра Кисельова. І це все у ХХІ столітті в Санкт-Петербурзі на міжнародному економічному форумі, який 1997 року створювався як аналог Давоського форуму. Путін не соромиться використовувати протухлу жуйку для виправдання своєї агресивної політики. При цьому кількість куртизанок на цьому форумі перевищила реальну кількість учасників. З віп-гостей господар форуму міг хіба що похвалитися президентом Алжиру. До речі, алжирському лідерові було, напевно, особливо приємно подивитися ці фільми часів радянського агітпропу.
Диктатор Путін, говорячи про неонацизм в Україні, явно продукує його на себе. Це типовий приклад проектування своїх поглядів на реальність. Кажучи про неонацизм в Україні, він явно каже про Росію, де за роки свого правління побудував неонацистську систему. Недарма В'ячеслав Володін, голова Держдуми, любить повторювати: «Поки є Путін, є росія, якщо не буде Путіна, не буде Росії». Безумовно, на початку це був елемент риторики і сервільності перед правителем, але, дивлячись на божевілля старіючого диктатора, складається враження, що зараз Володимир Путін повірив в те, про що його лізоблюди говорили протягом 20 років.
До речі, цього року не було Президента Казахстану Касима Токаєва, який виступив на минулому форумі в негативній тональності щодо поглядів російського диктатора. Тоді його виступ спровокував справжній скандал: під час спільної сесії з Путіним на пряме запитання про визнання так званих «ЛНР» і «ДНР» територіями росії Токаєв відповів, що Казахстан ніколи не визнає анексії цих територій і є переконаним прихильником міжнародного права. Усі пам'ятають кадри реакції Путіна, його тремтячі жовна і навіть плювок на адресу Токаєва, коли він демонстративно не міг згадати його ім'я. Це взагалі стиль Путіна. Коли він розлючений, то вдає ніби не пам'ятає імені опонента. Свого часу він не міг пригадати ім'я Олексія Навального, а на зустрічі з діячами культури на запитання музиканта Юрія Шевчука про розгін мітингів опозиції запитав у того, хто він такий, на що була відома відповідь: «Юра, музикант».
У своїй недавній колонці в Telegraph професор Кембриджського університету Роберт Томбс запитує: як виявити момент можливого краху режиму? Він проаналізував низку історичних прикладів і дійшов висновку в тому, що Ленін мав рацію, коли писав: має бути консенсус між нижніми і верхніми класами суспільства з приводу неможливості існування за умов старої системи. Але цього недостатньо, вважає Томбс, бо мусить бути сильний зовнішній фактор, який створить умови для змін. Цим фактором може бути не лише програна війна, а й навіть виграна. Як відомо, незважаючи на перемогу у Другій світовій війні, Велика Британія саме після перемоги ухвалила рішення про остаточну відмову від своїх колоній, настільки відчувалася загальна втома від минулих років. З іншого боку, десять довгих років безглуздої війни в Афганістані надали імпульсу перебудові М. Горбачова, який тоді заявив, що необхідно рухатися поступово але наполегливо, шляхом реформ. Невдалі колоніальні війни призвели до поразки режиму диктатора Салазара в Португалії, який так і не пережив Салазара. До речі диктатура Путіна дуже схожа на диктатура Салазара. За часів Салазара вважалось, що Португалія має свій особий шлях по якому має йти, а опозиція працює на закордонних замовників.
Але вищезгадані приклади ще не говорять про те, що зовнішній фактор обов'язково має призвести до руйнування існуючої структури. Тому приклад війни США у В'єтнамі. Але щодо цього існує просте пояснення: демократії на те й гнучкі системи, щоби випускати пар через вибори.
Все той самий Томбс уважає: що б не сталося з росією, у разі падіння імперіалізму на неї очікує довга тінь посттравматичного синдрому, якого ще довго доведеться долати майбутнім поколінням. Але поразка у війні проти України ще не означає автоматичного відходу диктатора від влади. |
