Люди надзвичайно чутливі до нових правил, якщо знаходяться у новому для себе оточенні – пише Тімоті Снайдер у своїй книзі «Про тиранію: 20 уроків ХХ століття». На його думку, це одна з причин, через які тиранії виникли у минулому столітті й, імовірно, виникатимуть і далі. Варто погодитись на щось не зовсім адекватне у нових для себе обставинах – і за деякий час ти не впізнаватимеш ані себе, ані людей довкола, ані свою країну. І добровільно віддаси свободи й можливості, які у тебе були. До чого це все? Зараз, згідно із новим українським законодавством про освіту, саме студенти мають стати найважливішою її ланкою. Універи будуть студентоцентричними. Студенти зможуть впливати на те, які дисципліни слухати і які викладачі їх читатимуть. Більш того, студенти зможуть оцінювати викладачів і ті курси, які вони прослухали. Студенти отримують право на людяний деканат та різноманітні студентські центри підтримки – психологічні, із працевлаштування та ін. Вони зможуть порушувати будь-які теми, у тому числі, й суперечливі у своїх творчих і контрольних роботах. Фактично, має бути створене абсолютно нове освітнє середовище, комфортне і сприятливе для отримання вищої освіти, яка має бути цілком придатною для того, щоб отримати класне місце роботи, почуватися і бути там професіоналом. Для того, щоб відбулося останнє, виші мають долучати до створення освітньої програми працедавців. Це і є нові обставини. Але як же? Як саме студенти отримають ці нові можливості? Вважається, що про все це мають попіклуватися виші. Але ж ми знаємо, які вони. Навряд чи можна просто перемкнути тумблер – і ті адміністрації та викладачі, які геть не сприймають студентів як самостійних суб’єктів із власними правами та інтересами, почнуть це робити. Фактично, все це залежить від волі та від моральної стійкості університетських адміністраторів. Адже цілком можливо зробити так, щоб студенти зовсім не отримали нічого із того, що декларується законом. Я пам’ятаю, як колись зруйнували наш спільний студентський порив. Цілою групою ми вирішили не здавати гроші на одну забаганку, яку забажав завкаф. Нас почали викликати по одному. Натякали, що не закриють залік. І ми посипалися. Є багато інших рецептів. Наприклад, можна імплементувати у студентську спільноту стукачів, які зливатимуть інфу про думки одногрупників у деканат. Можна зробити так, що до студентського самоуправління потраплятимуть тільки «угодні». Можна нацьковувати кураторів, знижувати оцінки. В принципі, залишки совка можуть породити ще цілу безліч потворних варіантів. І студенти цілком можуть із ними погодитись. Адже знаходитимуться у новому для себе оточенні. Тому я й запитую, чи не підкачають вони? Чи справді вони готові до того, щоб взяти владу? І щоб відтепер самостійно відповідати за те, якою є якість освіти, що вони її отримують. Коли я згадую той блиск в очах, який я бачила протягом 13 років викладання, то дуже сподіваюся, що так. |
