У лютому 2015, рівно 5 років тому, в Мінську проходили непрості переговори щодо ситуації на Донбасі, вірніше їх частина друга. І для комплексного розуміння, чому цей переговорний процес зайшов у глухий кут, варто проаналізувати події тих часів та зазначити, що зовнішньополітичне становище у Світі 2014 – 2015 років для України було вкрай невигідним, набагато гіршим ніж сьогодні. Так у США президентом був демократ Барак Обама, який завжди підкилимно підігравав Путну, а у ЄС заправляли ще більші друзі останнього — Олланд та Меркель. Навіть в Польщі, яка традиційно на новітньому етапі нашої незалежності допомагала Україні лобіювати наші інтереси в ЄС, в той час президентом був представник прихованої проросійської політичної сили «Громадянська Платформа». Такий геополітичний розклад був дуже вигідний Путіну, що і розв’язало йому руки у вчиненні агресії щодо України 2014 року. В президента Зеленського набагато кращі сьогодні можливості сформувати новий геополітичний пул друзів для успішного захисту наших національних інтересів. Проте ми бачимо продовження старої політики орієнтації в переговорному процесі щодо Донбасу на «старих друзів» Путіна – Францію та Німеччину. Хоча тепер є і Великобританія, як повноправний геополітичний гравець після виходу з ЄС, яка сьогодні далеко не по угодовські відноситься до Росії. І Польща з консервативною антипутінською владою. Та і що казати, коли США застерігають владу України від продажу стратегічного оборонного підприємства «Мотор Січ» Китаю, який є союзником РФ, а влада в Україні все одно дозволяє це робити і наш науково технічний потенціал потрапляє фактично у руки ворогу. Це свідчить не про пошуки нових геополітичних друзів в боротьбі з РФ, а навпаки їх відштовхування від цього. А невикористання таких сприятливих умов сьогодні є злочином нинішньої влади. Проте, не меншим злочином ніж дії попередньої. А саме дії 5 річної давнини коли 12 лютого був підписаний «Мінськ 2». Де під час переговорів «Мінськ 1» в Україні на фронті розгорталися трагічні події. А саме оточення значної частини наших військ під Іловайськом у серпні 2014 та під Дебальцево у 2015. В обох випадках можливість утворення катастрофічних для України «котлів» на фронті були для Путіна вирішальними козирями аби примусити українську сторону підписати злочинні Мінські домовленості. Та ці козирі у руки Путіна потрапляли не випадково, і не завдяки професійності їхніх дій на фронті, а якраз навпаки, виключно завдяки майстерності маніпуляцій Путіна у переговорах. Наслідками ж цих невідомих нам дипломатичних ходів Путіна були накази українського військового командування припинити застосування важкого озброєння. Саме після цього утворювалися так звані котли — Іловайський у 2014 і Дебальцівський у 2015. Нагадаю, що впродовж зими 2015 року українські війська успішно відбивали всі повномасштабні наступи російських військ на Дебальцево. Але напередодні переговорів у Мінську ЗСУ знову було заборонено застосування важкого озброєння. А 8 лютого із стратегічних висот над селищем Логвинове, за наказом Генерального Штабу були зняті українські підрозділи. Після чого панівні висоти одразу були зайняті ворогом, який таким чином перерізав головну магістраль сполучення Дебальцевого з українськими тилами. Саме наслідки цих дії давали у руки Путіна козирі, які привели до підписання зрадницьких для України Мінських домовленостей. І дуже дивно, що нова влада досі не розпочала розслідування ролі Петра Порошенка у цьому. Мій телеграм канал @kyrylenko_pavlo
https://www.youtube.com/watch?v=LQKO-HNhdBg&feature=emb_title Правила |
