Чому не можна ділити суспільство на «бандерівців» і «ватників»?  

Насамперед, треба чітко розділяти тих, хто маніпулює антиукраїнською або псевдо-проукраїнською пропагандою та ті сотні тисяч або мільйони людей, які лише умовно розділяють ті чи інші постулати, знаходячись у штучному інформаційному полі. Результатом цього є розкол суспільства.

І, хоч у 2014 році ми відчули найвищий рівень відродження національної свідомості, за останні шість років цей процес зазнав надзвичайно великих втрат. Бо якщо до 2014 року в Україні люди, які свідомо робили вибір на користь української мови, її ментальних символів (такі як вишиванка) та називали себе бандерівціями сприймалися у суспільстві як борці за справедливість і прогрес в цій державі, то сьогодні вони асоціюються з такими негідниками, як Порошенко, Турчинов, Яценюк, Пашинський, Аваков — людьми, які планомірно дискредитовували всі здобутки Революції Гідності.

Крах економіки, тарифний геноцид, тотальне сприяння політиці мультикультуризму і пропаганді аморальних цінностей, зрадницькі та капітулянтські Мінські домовленості привели до того, що нині вже антиукраїнські ідеї мають знову перспективу охопити частину суспільства. І природа цих настроїв несе чисто соціальний характер. Тому змагатися з поширенням цього явища старими традиційними методами є абсолютно безперспективною справою.

При цьому, ми повинні пам’ятати наступне: якщо Галичина відчула на собі суть радянського терору з 1939 року, то решта України — з 1920-х років. Різниця у 20 років. І саме на ці 20 років припадає   наймаштабніші репресії та геноцид, коли лише в наслідок Голодомору 1932 – 1933 років загинуло понад 6 мільйонів людей. Цей терор та геноцид був настільки нищівним, що батьки боялися розповідати своїм дітям про ті часи, бо лише за знання і пам'ять про це можна було отримати строк та стати ізгоєм суспільства. В таких умовах промивка мозку проводилася цілим поколінням і ми досі живемо з людьми, які продовжують вірити у світлі міфи радянського минулого.

Чи була можливість в нас зробити так, аби люди не згадували ті часи з ностальгією? Так, однозначно була. В чому мала би полягати суть цієї можливості? У тому щоб зробити життя в Україні принаймні економічно кращим ніж в СРСР, або кращим, ніж за часів Януковича. Але складається враження, що влада робить все можливе, аби економічний розвиток українців був ще складнішим, таким чином допомагаючи пропагандистам Кремля. Якщо ж врахувати, що за часів президенства Порошенка п’ята колона РФ в обличчі кума Путіна Медведчука отримала набір преференцій, небачених навіть за часів Кучми та Януковича, то версія про свідомий поділ суспільства на правильних і неправильних, на проукраїнських і антиукраїнських, на бандерівців і ватників стає не абстрактною конспірологічною теорією, а цілком реальною дійсністю.

В такий ситуації державницька політика має полягати у донесені до всіх частин і категорій суспільства ідей, що цементуватимуть українців, а не роз’єднуватимуть їх.

Об’єднувати суспільство потрібно навколо тих загроз і викликів, які сьогодні постали та потребують негайного вирішення, а саме:

Повне перезавантаження економічної парадигми розвитку України з пріоритетами на нову індустріалізацію, зниження податків і ліквідацію олігархічних монополій;

В час коли «Західний світ» опинився на порозі анархії через мутикультурне протистояння та змагання між природою людини і антиприродною ЛГБТ-пропагандою, наш народ у своїй тотальній більшості робить вибір на користь традиційних цінностей і це має бути закріплено законодавчо, а транснаціональні фінансові структури, які нав’язують нам деградацію, катастрофічні плоди якої ми спостерігаємо у США та Європі, мають бути видворенні з України;

Новий дієвий шлях завершення війни в Україні. Мінські домовленості мають бути розірвані як безперспективні і зрадницькі, через які Світ примусив Україну у 2014 році фактично прийняти позицію, що в нас відбувається громадянський конфлікт, а не агресія РФ і окупація територій. Посадовці ж, які пішли на ці домовленості, мають опинитися на лаві підсудних та відповісти за державну зраду, а не сидіти у Верховній Раді та продовжувати політику поділу українців і розколу держави на Захід та Схід.

Саме такий порядок денний є актуальною складовою правої ідеології в Україні і лише він здатен повернути довіру суспільства до Національної Ідеї та зрушити маси на нові звершення!