зезман2

Ярослава Вітко-Присяжнюк / 14 мая, 17:23

«Деколонізація» по-одеськи



Потужна дискусія навколо постаті Михайла Булгакова та музею, названого на його честь у Києві, мала навчити одному: немає жодного сенсу апелювати до постаті того чи іншого діяча культури/науки, аналізувати його твори, численні листування, висловлювання, підкидати гіпотези щодо його ставлення до України, української державності чи української мови. Аналіз тих чи інших постатей взагалі штука дуже невдячна і дуже неоднозначна: як потрактуєш, так і буде. До прикладу, після «радянізації» постаті та творчості Тараса Шевченка ми ще досі не можемо відкинути навіяні образи старого, знедоленого діда, який боровся проти царату во ім'я об’єднання всіх слов’янських народів.


Під час подібних обговорень варто звертати увагу лиш на одне: ми говоримо про історичну постать чи про ідеологему? Зазвичай у дискусіях про очищення нашого простору від усього, пов’язаного з державою-агресором, ми розглядаємо, перш за все, маркери й наративи: те, чим в культурному, історичному, інформаційному та навіть візуальному просторі російська імперія та її послідовники ментально об’єднували мешканців поневолених територій, котрі становили і становлять інтерес для неї. Розглядаємо маркери, а дискутуємо, чомусь, про постаті.


У 2019 році до Одеси приїждав черговий «хороший росіянин» Дмітрій Биков, який у відповідь на запитання одеситів «Якою ви бачите роль Одеси в українському культурному потоці, після того, як вона відірвалася від російського контексту?», сказав таке: «Якщо Одеса буде існувати поза російським контекстом, роль її буде досить плачевною». Як на мене, сказане доволі показове, адже довкола Одеси настільки довго будували ауру причетності її до «руского міра» та спільні з російською культурою контексти, що і пересічні одесити, і самі росіяни стали сприймати наше місто як один із елементів великої імперії. І звісно ж із притаманним для колоніальної ментальності провінційним пієтетом у бік кожного представника метрополії, котрий колись гостював або згадував у своїй творчості про Одесу.


Одесити часто згадують російського радянського письменника Юрія Олешу, котрий жив в Одесі й писав про Одесу, але майже не знають про українського письменника Юрія Яновського, котрий так само жив тут та писав про наше місто. Одесити пам’ятають про російського радянського письменника Валентина Катаєва і його дитинство в Одесі, але одиниці знають про дитинство в Одесі українського письменника Віктора Домонтовича. Одесити без проблем покажуть дорогу до пам’ятника Олександра Пушкіну, але мало хто зможе вказати на будинок, де гостювала Леся Українка під час своїх численних подорожей до Одеси. Одесити мають музей, названий іменем російського радянського письменника Костянтина Паустовського, але не мають навіть меморіальної таблички на честь українського письменника Івана Нечуя-Левицького, котрий часто був в Одесі й писав про неї.


Усе це яскраво демонструє, що йдеться зовсім не про історичні постаті в одеському контексті, а більше про маркери: те, про що гучно говорилося й чим захоплювалися в часи імперії. І справа не в тім, що одесити такі погані й не шанують українських культурних діячів. Справа в довгих роках імперської політики, назва котрій «культурний колоніалізм». Так склалося історично, що в імперіях мова та культура країни-монополії сприймалася як вища над мовами й культурами колоній. Але найбільша проблема в тому, що аж після трьох десятиліть незалежності питання належного вшанування українських діячів й очищення простору від російських маркерів викликають такі жваві дискусії.


Я нічого не маю проти історичної постаті Олександра Пушкіна в одеському контексті «полювань на сарану», але щиро не розумію, чому уваги й шани йому віддано більше, аніж історичній постаті Адама Міцкевича у тому ж таки одеському контексті. Я не розумію, звідки в Одесі є площа й вулиця імені Льва Толстого, який в місті був лише проїздом, але Одеська міська рада не підтримала назвати топонім іменем єврейського письменника, громадського діяча, основоположника сучасної літератури на ідиші Менделе Мойхер-Сфоріма, котрий доволі довго жив і працював в Одесі. Я не розумію, чому центральні вулиці міста названі іменами Буніна, Жуковського та Пушкіна, а вулиця Лесі Українки знаходиться на задвірках географії.


Достатньо лиш поверхнево проаналізувати увесь цей «одеський» культурний контекст, бодай з точки зору топонімів та найменувань, як стає зрозумілим лиш одне: наше місто досі перебуває під культурною експансією москви. Музей Пушкіна, котрий досі існує в Одесі й знаходиться на утриманні обласної ради, муніципальний конкурс Паустовського з номінацією «Популяризація творчості російського письменника» — лиш верхівка айсбергу. Якщо копнути глибше — ми досі знаходимося в ментальній окупації, досі завдяки усім цим маркерам відчуваємо свою приналежність до великого й могучого «руского міра». І «деколонізація» сьогодні це перш за все про зміни світоглядні, самоусвідомлення й самосприйняття, а вже потім про зміни табличок.<



Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя



george push
george push 14 мая, 18:09     +7      
Як думаєте, років так 15 тому, вступ до НАТО (до ЕС теж, але не обов'язково) змусив би нас зараз відмовлятися від російської культури на користь української та єврейської?
   Відповісти    
george push
george push 15 мая, 09:07     +4      
НАТО для нас стало б своєрідним парканом. Завдяки якому були б збережені тисячі життів, як українців, так і росіян.
Як кажуть англійці; "Міцні паркани — хороші сусіди" -'Good fences make good neighbors'.
   Відповісти    
Неравнодушный
Не треба звертати увагу на думки «правильних росіян».

Нам свою справу робити!
   Відповісти    
оцет
оцет 14 мая, 22:17     -1      
Бачив якось переклад українською пісні «Я дома», переклад був непоганий, але я все ж вирішив трохи його покритикувати. Зацікавив мене переклад рядка «НЕМАЛО ЕСТЬ МЕСТ, ГДЕ КАШТАНЫ ЦВЕТУТ», слово «мест» переклали як «місць», а я хотів запропонувати слово «міст», пісня ж про місто, і тут мене штрикнула думка: «А в якому українському місті не цвітуть каштани?»
   Відповісти    
Пишоновец
Коли йдеться про афроросіянця пушкіна найперша реакція, що викликає іронічну посмішку, а згодом й сміх = «скажи-ка дядя, вєдь нєдаром…» (С) Що ж міг йому сказати дюдя відморожений Василь Львович, який ще ДО початку Бородінської битви евакуювався з усіма домочадцями до Нижнього Новгорода?! ISBN 978-5-235-03548-5 ;) 
   Відповісти    
Валерий2955
Дядю Лермонтов спрашивал.
   Відповісти    

Boris Korshun
Boris Korshun 25 мая, 00:31     +1      
обосрался конечно…
   Відповісти    
Пишоновец
P.S. Ще ж «Там руський дух, там Русью пахнєт…» (С) Що про те знаєш, про Русь, мавпо хтива чорнорота з московії?!
   Відповісти    
Добродій
Що б не робив українець для того, аби Україна була справді українською, москвороті (а це ті самі росіяни тільки з українськими паспортами) все одне скажуть, «чого ти не на фронті! ???», а потім «чому не на 0!!! ??», а потім, «а чому ти не здох!! ??».
Тому що їх справжнє бажання, аби усі ті хто справді за справжню Україну здохли. І не заважали їм будувати в Україну росію № 2, що відбувається прямо зараз і буде ще з більшою силою після війни іменем «русскоязичних защітніков». І буде все по колу. сс 
   Відповісти    
Пишоновец
Ремарка: — не по колу, а по спіралі висхідній. Чого лиш в Україні не намагалися вибудувати…і московщину (боголюбський) і ординщину, і малопольщу, і Руїна була, і Право й Лівобережна, і новоросія/малоросія, і урср…тепер росія №2 комусь вважається? Ваша думка приватна просякнута необґрунтованим песимізмом. Нашому роду нема переводу — історією доведено.
   Відповісти    
Пишоновец
Дивина та й годі. На dumskaya ще не дійшло до того, аби дати змогу ліпити «негативні відгуки» на блоги усіляким ноунеймам і згодом приховати зміст блогу :) 
   Відповісти    
Пишоновец
2 CLOWN — бдлск не питайте дурного = не виставляйтеся недоумком повним. толстой до Одеси — як до Місяця рачки = проїздом, натомість основоположник сучасної літератури на ідиші (не сіоніст, а просвітитель) Менделе Мойхер-Сфорім, котрий доволі довго жив і працював в Одесі і виїхав до Відня лише на час єврейських погромів 1905-08 років союза руського народу «чорної сотні» це зовсім інше (двє большие разніци). А Ви тут знову із своїм традиційним лонгрідом москворотом. І не сором?!
   Відповісти    
Пишоновец
Що ж,аби Ви перечитали літератури трьома (3;) мовами, то не виглядали би таким хамуватим дурником примітивним мономовним, як от зараз. Щодо сучасної генерації — вона не читає, а здебільшого тупиться у чморфон навіть під ноги не дивлячись. Гортайте й надалі підбірку ЖЗЛ, а як набридне — тицяйтеся у бруківку макітрою аби встановити рівновагу із своєю особистістю і навколишнім світом, бо інакше БУДЕ горе. Dixi.
   Відповісти    
Коментар отримав забагато негативних оцінок
george push
george push 16 мая, 10:55     +2      
Как вы можете понимать его бред? Мне кажется тут надо быть психиатром.
   Відповісти    
   Правила

Записи в блогах:




Думська в Viber


сданныепк2
Ми використовуємо cookies    Ok    ×