Незважаючи на те, що у практичному відношенні «Кримська платформа» не могла вплинути на долю півострова, збори провідних світових держав засвідчили: не беручи до уваги анексію, Крим, як і раніше, сприймається як невід'ємна частина України відповідно до норм міжнародного права. У той момент захід сприймався як суто декларативний, оскільки було очевидно, що Росія сама Крим не віддасть, а забрати його силою означало розпочати дуже велику війну, до якої Україна тоді психологічно була не готова, а навколишній світ начебто не підтримав ініціативу України з ревізії статус-кво.
Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року знову порушило питання щодо належності Криму в порядку денному. У перший місяць війни, коли стало очевидно, що з наскоку всю Україну не взяти, держава-агресор вдалася до тактики шантажу, намагаючись змусити Україну визнати анексію Криму. Для успіху цієї авантюри до неї залучили ще й деяких західних політиків, які почали на повний голос верещати про те, що Україна має змиритися та поділитися частиною своєї території.
І в цьому, зокрема, виявилося абсолютне нерозуміння Росією ситуації в Україні, яке ще не раз за цей рік сповістить про себе. Жоден президент України ніколи б не визнав анексію частини української території іншою державою, бо інакше народ тут же усунув би його від влади. В Україні дуже сильні демократичні інститути і зворотний зв'язок. Більше того, представники громадянського суспільства дуже часто підмінюють владу для вирішення поточних питань українських військових. Отже, від самого початку педалювання цього питання в переговорах було безумством з боку держави-агресора.
З другої половини 2022 року подальші переговори між Росією та Україною щодо Криму в принципі втратили будь-який сенс. Жодна із сторін не була готова до того, щоби поступитися своїми інтересами. Будь-яка війна – це завжди стрес, який викидає назовні все найсвітліше і все темне. Для України головним страхом був страх поразки, страх втратити державність, як уже неодноразово бувало в історії. Лише стійкість українських воїнів та мудрість військового командування змогли спростувати цей страх і змусити українців повірити у свої сили. У свою чергу, Росія, напавши на Україну, як завжди, розбудила в собі звіра. За рівнем жорстокості й кривавості російська революція 1917-1921 рр. цілком перевершила революції Франції (1789–1794 рр.) та Німеччини й Угорщини (1848–1849 рр.). За міжусобним і децентралізованим терором зазвичай слідує ще жорсткіша державна диктатура. Росія приречено ходить історичним колом. Процеси проти російських опозиціонерів, побиття Олексія Навального у в'язниці, вирок Володимиру Кара-Мурзі на 25 років позбавлення волі – все це свідчить про те, що Росія скочується до свого звичного архетипу поведінки. Спіраль терору розв'язана.
У цій ситуації будь-які переговори між двома країнами немислимі. Для України важлива перемога і лише перемога. Як правильно сформулював Президент Володимир Зеленський: «Все почалося з Криму і має закінчитися Кримом». Тільки відновлення контролю над островом може розрубати гордіїв вузол російської агресії. Але щодо Росії все зовсім інакше. Росія знає, що програє цю війну. Володимир Путін знає, що він даремно розпочав свою агресію, він знає, що своїм учинком розбудив у російському народі ті криваві сили, які його першого занапастять. Проте в інформаційну епоху, коли вміють маніпулювати реальністю, можна відстрочити настання тієї самої реальності. Для цього головне – продовжувати війну. Тут спадають на думку слова Бориса Пастернака:
…И прятать в ней свои шаги, Как прячется в тумане местность, Когда в ней не видать ни зги. Другие по живому следу Пройдут твой путь за пядью пядь, Но пораженья от победы Ты сам не должен отличать. И должен ни единой долькой Не отступаться от лица, Но быть живым, живым и только, Живым и только до конца…
Диктатор Володимир Путін як людина і як політик існує, поки росіяни не можуть відрізнити поразку від перемоги, а не можуть вони відрізнити доти, доки триває війна. Але довго ситуація тривати так не може. Україна має перемогти в цій війні. Потрібно не просто повернути Крим. Потрібно провести повну реституцію прав приватної власності на 2014 рік. Крим має стати центром тяжіння західних інвестицій. Поєднуючи свою унікальну історію, він може стати хабом для хайтека всього світу. Але таке майбутнє у Криму можливе лише після повернення під контроль України. |
