В науковій бібліотеці проходить цикл лекцій з історії України. Як на мене, професору Гончаруку якнайшвидше потрібно підготувати лекцію про те, як розбрат, взаємопоборення серед патріотичних сил, протистояння в середині країни заважали Україні століттями вибороти свою незалежність. До речі, вигодонабувачем такого внутрішньоукраїнського протистояння (в народі називають срач) найчастіше ставала саме росія (московія), якщо помиляюся, історики мене виправлять. І сьогодні, в переддень визначальних битв, в нашому суспільстві стали проявлятися симптоми цієї хвороби. Як називати тих хто виїхав за кордон, хто справжній волонтер, чому в теробороні, а не ЗСУ, що таке перемога і т. ін.? Так, 54 дні війни, так, накопичується втома, так ряд локальних перемог дають надію на одну велику ПЕРЕМОГУ і вже деякі політики задумуються над тим, що буде з ними в мирний час. І є бажання виплеснути якесь роздратування, емоції, накопичилась, в тому числі і негативна енергія. До речі, знайомі лікарі кажуть, що в перші дні війни ми хворіти майже перестали, а сьогодні знову пішли інфаркти, інсульти… Але поки виграна битва, а не війна. Майже два місяці спротиву довели, що нас важко подолати коли ми єдині, проявимо слабкість і там відразу з`явиться росія. Так може побережемо ту єдність яка виникла між заходом і сходом, між народом і владою, фронтом і тилом. Коли Жадан зі смаком співав «Вова… до Ростова», а сьогодні каже це мій президент і всі хто погане слово про Вову скаже нах..й з пляжу, коли тилові міста з турботою і любов`ю приймають біженців, коли в одеському супермаркеті сім`я яка зробила закупки на тиждень, вже після каси (так на всяк випадок написав), перекладає в не дуже повний візок літньої жінки якусь молочку, випічку… Прикладів людяності безліч. Війна –страшний час, але скільки світлого і доброго вона розкрила в нашому суспільстві, показала наскільки нам важлива Україна і ми вже точно з руснею не один народ. Так може ще трошки потерпимо і доведемо, що не тільки спільний ворог може нас об`єднати, тим більш що і з ворогом поки остаточно не покінчено. Адже ЗСУ, щоб довершити свою справу, потрібен надійний тил. Ну і не втримаюсь. 12 квітня, десь там на недобудованому космодромі побачив вже зовсім іншого бункерного діда кабаєва. Це вже не той самовпевнений чокнутий лектор який нам погрожував, щось там підморгував своїм клоунам з ордло. Вже і мова не така зв`язна, і тон не такий впевнений, і про трагедію щось там пробурмотів, правда не сказавши хто ж приніс її на нашу землю, та і вигляд… І це ще до того як йому доповіли що «москва» горіла та затонула. І на 54-й день війни світові військові аналітики вже не сперечаються скільки вистоїть Україна — 48 чи 72 години, а коли газета New York Times запитала у одного з головних вчителів військової стратегії — Джоні Арквіллі, що б він сказав путіну сьогодні, він не вагався: «Я б сказав: домовляйся про мир, дурню! ». Росія вже не той монстр, яким здавалася світу до 24 лютого, але це все ще звір, звір поранений, а тому небезпечний і треба покласти не мало зусиль щоб його остаточно здолати. Тому справжній історик Тарас Гончарук і має прочитати нам лекцію про важливість єдності серед українців які не тільки вимовляють, а і знають що таке паляниця, щоб не повторювати помилок минулих поколінь борців за незалежність України. І тоді у нас з`явиться шанс їх мрії про сильну, незалежну, квітучу Україну втілити в реальність. ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА! |
