Вчора сталася справді історична подія. Європейська Рада проголосувала за відкриття переговорів щодо вступу України та Молдови до Європейського Союзу. Для багатьох громадян України це рішення стало святом, святом через сльози. Занадто багато було за право України зробити подібний геополітичний вибір. За оцінками «The Washington Post», навіть незважаючи на російську агресію, якби завтра Україна стала членом ЄС, то за загальною чисельністю населення це була б найбільша країна, що ввійшла до Союзу, починаючи з 1980 року. Відповідно це привело б до зміни ситуації в Раді ЄС та в Європейському парламенті – двох центральних інститутах ЄС. Сумарно кількість зважених голосів Польщі та України в Раді ЄС відповідала б кількості голосів Німеччини. При цьому, за оцінками МВФ, ВВП України на 2021 рік був нижчим, ніж у найбіднішої країни ЄС – Болгарії. Таким чином, вступ України до Європейського Союзу, навіть без урахування чинника російської агресії, був би викликом для ЄС, але, з іншого боку, великою можливістю.
Напередодні голосування в Європейській Раді колишній генеральний секретар НАТО (2009–2014 рр.) і прем’єр-міністр Данії (2001–2009 рр.) Андерс Фог Расмуссен зауважив, що багато хто теж був проти розширення ЄС, але саме розширення ЄС 2004 року стало прикладом найбільш ефективної зовнішньої політики Європейського Союзу за ці роки. «Вступ України до ЄС – це не благодійність. Як і в разі вступу країн Східної та Центральної Європи, членство України в ЄС суттєво розширить індустріальну базу та єдиний ринок Європейського Союзу, допомагаючи гідно протриматись у епоху геополітичної конкуренції», – заявив Расмуссен. По суті, політик каже про «іннервацію мислення» та нездатність прийняти нові обставини.
Слова Расмуссена пролунали на тлі тривожних повідомлень про можливе блокування позитивного для України рішення уряду Угорщини. Ці побоювання були настільки реалістичними, що в якийсь момент навіть Президент Зеленський скасував свій виступ на Європейській Раді, явно побоюючись можливого дипломатичного фіаско, якби Україна отримала негативну відповідь. Засідання Європейської Ради збіглося з часом із заявами диктатора Путіна про те, що війна триватиме, поки держава-агресор не досягне своїх цілей, а саме: денацифікації, демілітаризації та нейтрального статусу України. Таким чином, позитивне голосування в Європейській Раді – це важливий жест об’єднаної Європи щодо підтримки євроінтеграційних устремлінь України.
Але одними жестами політика явно не робиться. Тим паче що на практиці Європейський Союз проводить явно недружню політику щодо свого майбутнього члена. Зокрема держава-агресор спокійно продає на території ЄС свою нафту, причому відверто наплювавши на стелю цін у 60 доларів, яку сам же ЄС установив як санкцію. ЄС опосередковано спонсорує російський тероризм на території України. Крім того, Європейський Союз не виконав своєї обіцянки щодо постачання в Україну мільярда боєприпасів. За повільність ЄС щодня платять життям наші українські герої. Чомусь про це в ЄС ніхто не намагається говорити. А українське суспільство вдає, що не помічає дворушництва з боку європейських бюрократів. Мало того, ЄС ніяк не відреагував на падіння російського безпілотника в Румунії і на стурбованість Міністерства закордонних справ Болгарії після слів Путіна про те, що берегова лінія Чорного моря завжди належала державі-агресору. Потрібно визнати, що європейські бюрократи все розуміють, але свідомо не хочуть нічого робити. Переговори про вступ України до ЄС можуть тривати роками, тоді як уже зараз Україна спливає кров’ю від навали агресора.
Якщо подивитися на ситуацію збоку, бачимо, що Європейський Союз не поспішає допомагати державі, яка вже однією ногою в Європейському Союзі, і з цього погляду заяви ЄС особливо цинічні. Але дивують не заяви представників ЄС, бо з ними все давно зрозуміло. Дивують заяви українських чиновників, які намагаються робити гарну міну за поганої гри. Наприклад, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба домовився до того, що Україна готова танцювати і стрибати, аби тільки нас взяли до ЄС. Таку риторику не дозволяв собі жоден міністр жодної держави. Вона принижує Україну. Крім міністрів, уже після оголошення про початок переговорного процесу про вступ України (який може тривати довгі роки) виступили прем’єр-міністр, спікер і Президент України. Але їхні промови були в такому самому дусі. Ми готові бити себе кулаком у груди і дякувати європейським бюрократам за їхнє рішення. А що робити з відсутністю допомоги ЄС у боротьбі з Росією? Чому ЄС не перейде до мобілізаційної економіки та не вступить у боротьбу разом з Україною? Чи порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих? Чому наші політики як води в рота набрали і не обговорюють з нашими партнерами реальний порядок денний, від якого залежить доля країни? |