З нагоди 130-річчя з дня народження Остапа Вишні, що був недавно, хочу нарешті поділитися дуже несподіваними думками.
Так, я про реабілітацію тих, хто був репресований за радянських часів «за політику». Було це так: радянські прокурори переглядали справи і виправдовували, знімали звинувачення з тих, хто був засуджений або репресований у позасудовий спосіб за боротьбу проти радянської влади. Ось, наприклад, Остап Вишня. В 1933 році звинуватили в тому, що він готував політичне вбивство організатора Голодомору, секретаря ЦК КПУ Павла Постишева. В 1943 році звільнили з ув’язнення, а в 1955-му, за рік до смерті, зняли всі звинувачення і реабілітували.
Микола Хвильовий скоїв самогубство 13 травня 1933 — після велосипедної подорожі селами Полтавщини. Супутники Хвильового, Михайло Яловий і Валеріян Підмогильний, були розстріляні — їх звинуватили в організації замахів на радянських керівників, зокрема на Павла Постишева. Борис Антоненко-Давидович відсидів 10 років. Борис Тенета наклав на себе руки в Лук’янівській тюрмі. Всі вони були реабілітовані в 1950-х роках. «Ніхто не хотів вбивати Постишева», — вважають радянські прокурори. Микола Куліш, Григорій Епік, Олександр Ковинька, Василь Вражливий, Євген Плужник, Григорій Майфет, Валер'ян Поліщук, Юрій Мазуренко та інші в 1934-му заарештовані як учасники ОУНівського підпілля. Ув’язнення на Соловках, смертні вироки, розстріли. Посмертно реабілітовані. «Куліш та інші не були українськими підпільниками, вони лише жертви помилки органів», — кажуть нам хрущовські соколи. Письменники Олекса Влизько, Кость Буревій, Михайло Лебединець, Григорій Косинка, Дмитро Фальківський та інші, всього 29 людей, розстріляні в грудні 1934 року як члени підпільної антирадянської організації. Усі посмертно реабілітовані в 1957 році. «Ніякої антирадянської організації не було», — кажуть нам радянські прокурори та судді, ті самі, що за часів Сталіна шили справи і виносили вироки. Режисер Лесь Курбас. Заарештований за причетність до Української військової організації в грудні 1933 року. Табори, розстріл. Реабілітований посмертно в 1957 році. Ну, ви зрозуміли: «Курбас не був ворогом радянської влади. Курбас любив радянську владу. Добра радянська влада, яку він щиро любив і не ображав, вбила його випадково та помилково». Михайло Семенко, Микола та Марко Вороний, Гнат Хоткевич, Дмитро Чепурний, Панас Любченко, Мирослава Сопілка, Михайло Пастушенко Цей перелік можна продовжувати довго. Дуже довго. Радянська влада знищила багато видатних людей — за те, що вони були проти радянської влади. Але ж після хвилі масових реабілітацій 50-х і 80-х років у радянській влади ворогів не стало. Зненацька з'яувалося, що ніхто не протестував проти Голодомору. Що жодних українських підпільних організацій не створювали. Що ніхто не контактував з ОУН. Що ніхто і ні за що не збирався мститися. Так, є ті, хто досі не був реабілітований. Але, вважаю, це через надвелику кількість ворогів Радянської влади. І мова в першу чергу зараз йде про тих, хто був репресований за «антирадянськими» статтями і реабілітований посмертно. Вони не можуть сказати нічого у свое виправдання. Саме так: у своє виправдання щодо мотивів їх реабілітації.
А тепер уявимо собі, що в 1945 році нацистські суди визнали би праведників жертвами помилок Гестапо — тобто такими, які не скоювали того, за що їх покарали. Все, крапка: «не було праведників в Німеччині, ніхто євреїв не рятував»
Ви вірите радянським прокурорам? Я — ні. Я не вірю в те, що вони казали в 1930-ті так само, як не вірю в те, що вони розповідали в 1950-ті. І якщо в тридцяті вони репресіями знищували своїх ворогів фізично, то в п'ятидесяті вони реабілітаціями помножили на нуль їх боротьбу. P.S. |