Десять років вже минуло від трагічних подій на Майдані 18-21 лютого 2014 року. Про ті дні можна ще писати й писати, а я, як і обіцяв, поки розповім про скасування закону Ківалова-Колісніченка. Вважається, що саме це голосування, яке ніби ініціювала Свобода стало приводом до анексії Криму. Це звісно не так, проте саме цю подію російська пропаганда представила, як лейтмотив свої агресії, мовляв, все для захисту російськомовного населення. І хочемо ми того чи ні, але це був пас у бік стану ворога, що значно спростило йому завдання. Та яка ж роль в цьому Свободи і чи дійсно це була її ініціатива? Насправді ні, але вже українська пропаганда представила це саме так. Як же було все насправді далі й піде мова. Насправді ініціатива походила від В'ячеслава Кириленка, депутата франції «Батьківщина», який зареєстрував відповідний законопроект ще у 2012 році на підставі того, що мовний закон Ківалова-Колісніченка втратив чинність, бо був прийнятий в порушення процедури. Власне ж 23 лютого 2014 року від групи В'ячеслава Кириленка з «Батьківщини» поступила пропозиція до фракції Свободи, спільно ініціювати винесення цього законопроекту на голосування і скасувати мовний закон Ківалова-Колісніченка. Далі події розгорталися так: Зранку перед початком засідання Олег Тягнибок зібрав всю нашу фракцію прямо у залі під балконом де ми в ті часи збирались у тісне коло аби обговорити якісь дуже гарячі питання. Так робилося коли не було часу на обговорення в спеціальній фракційній кімнаті для цього відведеній, або щоб унеможливити прослуховування розмови. У випадках обговорень під балконом Тягнибок говорив пошепки. Так було і того разу. Він проінформував, що планується винесення цього законопроекту за згоди нашої фракції. Всі звісно цьому були дуже раді, але тоді Олег Ярославович почав пояснювати ризики пов'язані із цим. Він буквально так і сказав, що прийняття цього закону розіграють, як козир у виправданні російської агресії, а потім всіх собак повішають на Свободу. Схоже було, що Тягнибока про такий сценарій попередили або спец служби, або хтось із високих владних кабінетів, аби уберегти від емоційних необдуманих вчинків. Тому він звернувся до фракції з питанням, чи варто давати на це згоду? І звісно першу скрипку в цьому обговоренні зіграла Фаріон, яка заявила, що нам своє робити й нехай всі хто там захочуть нас звинуватити у наслідках, йдуть нахер.. Найбільш голосливі одразу її підтримали, рішення було прийнято. Напевно ви запитаєте, що робив та казав в цей час я? Я слухав, прозрівав і мовчав. Мовчав, тому що приблизно за місяць до того, коли в такий самий спосіб у залі під балконом обговорювалось не менш важливе питання, я не мовчав, а почав говорити та висловлювати незгоду з загальною істерією, або можна сказати шизою фракції. Тоді Тягнибок так само вирішив ніби порадитися, але мої слова перетворились у голос волаючого в пустелі.. Тоді я зрозумів, що висловлювати власну думку просто не має сенсу, тебе ніхто не почує.. P.S. Лідер має виховувати натовп, а не прогинатися перед ним. Якщо Тягнибок так чітко розумів наслідки тих рішень, то мав би проявити волю і змусити свою свиту до покори, а не дозволяти аби вона грала ним. Як бачимо, слова Дмитра Донцова про те, що біди України не через її народ, а через відсутність або ницість провідної верстви, досі мають рацію. Правила |
