– Ваше Блаженство! Сьогодні в пресі активно обговорюється тема Всеправославного Собору. Важливо, що питання Українського Православ’я хоча і не відображено у результативних документах наради Предстоятелів у Шамбезі, однак, як відомо з джерел, активно на ній обговорювалося. Константинопольський Патріарх Варфоломій у присутності всіх інших Предстоятелів, цитую, «пообіцяв, що ані під час, ані після Всеправославного Собору не буде вживатися жодних зусиль для того, аби легалізувати розкол в Україні, або для того, щоб в односторонньому порядку надати комусь автокефалію». Зрозуміло, що ця заява викликала шквал емоцій у представників «Київського патріархату». Можна сказати, вона «поставила хрест» на всіх їхніх сподіваннях легалізувати себе методом політичного тиску. Тому сьогодні ми чуємо спроби заперечити цю заяву, або довести, що вона є невірною інтерпретацією слів Патріарха Варфоломія. Оскільки Ви особисто були присутні на всіх засіданнях наради Предстоятелів у місті Шамбезі, чи могли б Ви уточнити, як саме там прозвучали слова Патріарха Варфоломія про долю українського церковного розколу? – У Швейцарському місті Шамбезі під час Синаксису Предстоятелів і представників Помісних Церков було піднято багато питань, що мають загальноцерковне значення. Це ті виклики, які постали перед усіма православними християнами земної кулі. Також було обговорено і питання щодо розколу, який існує в Україні. Патріарх Варфоломій офіційно заявив, що він визнає в Україні лише одну Церкву, яка називається Українською Православною Церквою, і яку доручено очолювати моєму недостоїнству. Була розмова і на рахунок чуток, що немовби після Всеправославного Собору Константинопольський Патріарх має намір прийняти в свою юрисдикцію тих людей, які в Україні перебувають у розколі. Патріарх Варфоломій заявив, що ні до Собору, ні під час Собору, ні після Собору, він цього робити не буде. Річ у тім, що майже в кожній Церкві є розкольники. Розкол в Україні давно викликає занепокоєння. Але і у Константинопольському Патріархаті теж є розкольники. Є т.зв. Турецька православна церква, що складається з турків, які прийняли Православ’я. Вони хочуть від Константинопольського Патріарха автономію – не автокефалію, а автономію – однак він їм не надає її. Церкви Америки теж просили автокефалії у всій своїй повноті. Тобто і Американська Православна Церква, і екзархат Константинопольського Патріархату в Штатах, і інші православні, які присутні на Американському континенті вже давно просили, щоб їх об’єднали в одну Церкву і надали статус автокефалії. Константинопольський Патріарх нічого для цього не зробив – навпаки, він змінив тих своїх екзархів, які підтримували ідею створення в Америці автокефальної Церкви, що об’єднувала б всіх православних. Є проблема з Православною Церквою Македонії, яка відкололася від Сербської Православної Церкви. Більшість православних Македонії намагаються отримати автокефалію від Сербської Православної Церкви, але ніхто їм її не надає. Тому під час обговорення цього питання один з архієреїв, які представляли на нараді грецькі Церкви, заявив, що автокефалію сьогодні не можна надавати нікому з розкольників, бо це стане заохочувати до розколів, і не буде корисним для єдності всієї Православної Церкви. - На нараду в Шамбезі були запрошені Предстоятелі автокефальних Церков. УПЦ є не автокефальною, а автономною Церквою у складі РПЦ. Виходячи з цього, чи мали Ви на нараді можливість особисто долучитися до дискусії навколо української проблематики, і яке сьогодні реальне ставлення Предстоятелів до Української Православної Церкви? – Усі Предстоятелі Помісних Церков підтримають нашу Церкву як єдину канонічну Церкву в Україні. Я мав можливість виступити там і представити позицію нашої Церкви. Я підкреслив, що Українська Православна Церква – це Церква, яка охоплює всі регіони України, і що вона послідовно відстоює ідею цілісності Української держави. Мною неодноразово наголошувалося, що наша Церква не сприймає сепаратизм і робить все можливе, щоб Україна зберіглася в цілісності, щоб у ній не було ніяких розколів ні на релігійному, ні на політичному ґрунті. Представники всіх Церков змогли зрозуміти позицію Української Православної Церкви. Разом з тим, ніхто з присутніх не виправдовував дії розкольників. Бо розкольники – це така категорія людей, яка хоче узаконити свої власні амбіції. Вони повинні мати смирення і повернутися в родину Святого Православ’я. Для них двері завжди відкриті, треба мати тільки бажання. Хотів би до цього додати, що усі учасники Синаксису одноголосно засудили таке соціальне явище, як етнофілетизм, тобто націоналізм, який розкольники свідомо використовують, щоб приховувати від людської уваги свої власні духовні помилки. Правила |
