Стільки ж — 7, 97% — набрала і «Наша партія» Рената Усатого. Прорумунська уніоністська партія «Демократія вдома» отримала 5, 6% голосів.
Розподіл мандатів у новому парламенті виглядає наступним чином: • ПАС — 55 мандатів, • Патріотична партія — 26, • Блок «Альтернатива» — 8, • «Наша партія» — 6, • «Демократія вдома» — 6.
Таким чином, уже зараз очевидно, що Молдова продовжить курс на європейську інтеграцію, а вплив інститутів ЄС на внутрішню політику лише посилюватиметься.
З одного боку, той факт, що в Молдові пройшли конкурентні вибори, не може не тішити — особливо на тлі ситуації в Україні, де за останні п’ять років не проводилося жодних загальнонаціональних виборів.
Більше того, до парламенту пройшли чотири опозиційні фракції, що складаються з яскравих політиків, які мають досвід як у владі, так і в опозиції. Отже, незважаючи на більшість, ПАС навряд чи проведе цю каденцію без спротиву.
З іншого боку, очевидно, що кампанія була брудною: сторони активно ображали одна одну і уникали дискусій по суті. Більше того, ПАС задіяла адміністративний ресурс. Зокрема, на всю молдавську діаспору в Росії було відкрито лише дві дільниці й видано тільки 10 тисяч бюлетенів.
Також був утруднений доступ до голосування для жителів лівого берега Дністра: з незрозумілих адміністративних причин були перекриті мости біля міста Кам’янка, а також мости «Рибниця–Резина» і в селі Сенатівка. У результаті вдвічі менше громадян, які проживають на лівому березі, змогли проголосувати.
Ці два фактори, не кажучи вже про масові обшуки з боку поліції, серйозно вплинули на підсумки виборів. Якби не вони, ПАС набрала б умовні 45%, що змусило б її шукати партнерів по коаліції.
Але будь-яка влада — від Маї Санду до Володимира Зеленського — не любить ділитися повноваженнями, вважаючи парламентські дебати марною тратою часу. Як колись сказав спікер Держдуми Сергій Гризлов: «Державна Дума — не місце для дискусій».
Власне, саме з цією проблемою Володимир Путін зіткнувся на початку свого першого терміну. Це й стало причиною, чому вибори 2003 року були організовані так, щоб опозиція в парламент не пройшла.
Втім, оскільки Молдова орієнтується на вступ до ЄС, повністю позбутися опозиції не вдалося. Тут усе залежить від того, де ти перебуваєш. Якщо це Москва — то й такий парламент згодиться.
Але якщо це Кишинів, який претендує на європейську інтеграцію, то відсутність сильної опозиції вже виглядає некомільфо. Головне — забезпечити монополію влади, яку завжди можна виправдати високими завданнями євроінтеграції та «відсталістю» половини власного народу. Однак такі пояснення може дати будь-яка партія, звикла до монополії, і будь-який авторитарний лідер.
До слова, Верховний представник ЄС Кая Каллас уже заявила про готовність до співпраці з новим парламентом і майбутнім урядом Молдови в питаннях євроінтеграції. Дивує інше: та ж Європейська комісія не визнає перемогу «Грузинської мрії» на виборах у Грузії.
Хоча ситуація там майже дзеркальна: чотири опозиційні партії пройшли до парламенту, а «Грузинська мрія» також отримала більшість. Ми знову стикаємося з подвійними стандартами: у Грузії перемогли «чужі» (значить — проросійські), а в Молдові — «свої» (значить — проєвропейські). Друзям — усе, ворогам — закон.
Агітація на цих виборах зводилася до пошуку «ворогів нації», і в цьому відзначилися як влада, так і опозиція. Росія та Європа активно долучилися до виборчої кампанії. Достатньо згадати участь української журналістки Діани Панченко, яка залишила Україну після початку повномасштабної агресії.
Несподівано вона зацікавилася Молдовою й почала активно критикувати місцеву владу. Окрім неї, за інформацією, кампанія Кремля також включала цілий ряд пропагандистських ресурсів.
Втім, і інша сторона не залишилася осторонь — якщо в Грузії грантові організації підтримують опозицію, то в Молдові грантові медіа й експерти працювали на команду Санду. Безумовно, кожен із учасників цього протистояння щиро впевнений, що його справа — праведна.
Так само, як був упевнений покійний Кеосаян у тому, що, радіючи російській агресії, він діє на благо своєї країни. Пропаганда працює найкраще тоді, коли сам пропагандист вірить у те, що говорить.
Цікавим феноменом цих виборів стала уніоністська, прорумунська партія «Демократія вдома» під керівництвом Василя Костюка. Він став справжнім темним конем. Подібно до Келіна Джорджеску в Румунії, Костюк побудував усю кампанію на TikTok — і не прогадав. Це дозволило йому провести свою фракцію до парламенту. |
