Контраверсії білоруської революції.

«Настоящих буйных мало, вот и нету вожаков«- так співав колись відомий бард. Пані Тихановська, злякавшись погроз, емігрувала від біди подалі. Приводом для нашого першого Майдану також були масові фальсифікації на користь Януковича. Для успішної революції окрім доброго трігера потрібні, щонайменше, дві речі: ідеологічна платформа, котра сприймається більшісттю виборців, у нас це євровибір та антикорупція. Друга річ- команда драйверів, котрою стала парламентська опозиція на чолі з Ющенко, яка мала депутатську недоторканність і була зрощена на традиції десятилітньої політичної боротьби. В Білорусі таких передумов на момент виборчої кампанії не було, але нинішні події стануть прологом для створення в майбутньому парламенті дієвої опозиційної демократичної фракції. Україні потрібна проєвропейська Білорусь, або як мінімум — твердо нейтральна. Мені як демократу шкода, що революційна ситуація не була використана для лібералізації політичного життя в Білорусі вже сьогодні. Однак від 2014 року і назавжди, на будь-які суспільні збурення у колишніх республіках совєцкого союзу ми повинні дивитися крізь призму російського фактору. Першим привітав Лукашенка Путін, і тут, в контексті вагнерівських перепетій, згадується момент із «Хресного батька», мовляв хто тобі першим висловить співчуття той і зрадник. Путін ніколи не пробачить Лукашенку відхід від обіцянок створити союзну державу, а бацька воліє бути першим в Мінську, ніж шостим у Москві. Впевнений, що за позитивною антитоталітарною риторикою криється гібридна мета Росії привести до влади людину, котра не маючи високопосадового бекграуду, з радістю стане безумовною маріонеткою кремля. Тому поглиблення політичних розбіжностей між Мінськом і Москвою та збільшення особистих антипатій між Путіном та Лукашенко, є можливою запорукою того, що Білорусь не стане плацдармом для російської армії в разі збільшення масштабу російсько-української війни.