Сьогодні відбувається урочиста констатація краху українського націоналізму у його дотеперішньому форматі — міфологічному і інструментальному. Не українського націоналізму, як такого, ні! Навпаки, саме тепер можна починати плекати надію на паростки української націоналістичної традиції, яка була такою потрібною і ще знадобиться у прийдешньому часі. Націоналізм минулої (від завтра) доби геть не цікавився реальними особливостями реальної пострадянської української нації. Він спирався на міфологічну історичну й культурну концепцію, яка не мала і не має нічого спільного з життєвими реальностями сучасної української нації, але була втішною байкою, яка обуджувала в тінейджерах енергію пригод і причетності до великої справи. Водночас націоналізм минулої (від завтра) доби використовувався, як інструмент здобуття участі у владі та політичних ігрищах з пострадянськими урядами. Інструментом була міфологічна націоналістична концепція вкупі з енергійними вишколеним пластуватими тінейджерами. Саме ця інструментальність, це політичне споживацтво в найбільшому ступені забезпечили крах націоналізму минулої доби. Бо формула залишається назавжди та сама: націоналізм дбає про перетворення населення у просвічену, культурну, політичну, міцну націю — нація дбає про те, щоби влада була націоналістичною. Завтрашній день покаже, про що правду кажучи дбали зникаючі націоналісти: про міфологію, про уявні цінності, про амбітність політичних ігрищ, про себе коханих у коридорах влади, про адреналін на фронті з ружбайкою наперевіс. «Король помер — нехай живе король! « Вітаю нову добу — новий день українського невмирущого націоналізму — не міфологічного, не інструментального. Безкорисливого, закоханого в непридуману реальну націю, яка сьогодні виглядає несимпатичною вульгарною придуркуватою Попелюшкою, але стараннями здорових реалістичних націоналістів розквітне і явить себе тою, якою вона і повинна бути згідно свого генетичного потенціалу. Отож, завтра почнеться просто: «Доброго ранку всім — слава Ісусу Христу, слава Україні! " |
