Останні роки стали одними з найскладніших для української антикорупційної системи. Скандали навколо правоохоронних органів, взаємні звинувачення, кадрові конфлікти та дискусії щодо якості резонансних розслідувань знову поставили питання: чи виправдали НАБУ, САП та інші антикорупційні інституції очікування, з якими їх створювали.
Інституції, що свого часу стали символом боротьби з корупцією, дедалі частіше самі опиняються у центрі суспільної критики. Однією з причин є затягування розслідувань, інша — велика кількість гучних підозр, які роками не доходять до остаточних судових рішень. У результаті суспільство дедалі менше оцінює роботу правоохоронців за кількістю пресконференцій чи резонансних повідомлень про підозру і дедалі більше — за кінцевим результатом.
Показовою в цьому контексті стала й справа Тимошенко. НАБУ та САП висунули їй обвинувачення у справі про можливий підкуп народних депутатів, однак уже на стадії судового розгляду захист заявив про суттєві процесуальні порушення, поставив під сумнів допустимість окремих доказів та законність їх отримання. Адвокати наполягають, що обвинувачення не підтверджується належними доказами, суспільство створює меми та критикує владу за напади на опозицію. Прокурори категорично відкидають ці твердження. Судовий розгляд досі триває, але він все більше схожий на цирк.
Втім, незалежно від результату конкретної справи, саме такі процеси дедалі частіше стають приводом для критики всієї правоохоронної системи. Кожен випадок, коли сторони сперечаються щодо якості доказів або дотримання процесуальних норм, б’є не лише по репутації окремого провадження, а й по довірі до інституцій загалом. Додатково ситуацію ускладнюють внутрішні скандали, взаємні звинувачення між правоохоронними органами, кадрові перевірки та публічні конфлікти, які регулярно стають темою новин. На цьому тлі суспільство дедалі частіше чує не про обвинувальні вироки, а про політичні заяви, витоки матеріалів слідства та боротьбу між різними державними структурами.
Саме тому головною проблемою сьогодні дедалі частіше називають не відсутність гучних кримінальних проваджень, а кризу довіри. Коли кожне резонансне розслідування ще до рішення суду стає предметом політичних дискусій, а правоохоронці змушені пояснювати власні дії не менше, ніж фігуранти справ, це створює враження системної нестабільності. Довіру до антикорупційної системи неможливо повернути гучними заявами. Вона відновлюється лише тоді, коли розслідування витримують перевірку судом, докази не викликають сумнівів, а рішення сприймаються суспільством як законні та неупереджені. |





