Трендом політичної моди в літературі сьогодні є трактат Макіавеллі «Державець». Будь який посередній політик вважає за потрібне ставити у приклад філософію Макіавеллі та посилатися на неї, таким чином фактично виправдовуючи явища брудної політики, цинізму і тиранії. Згадки про захоплення цією працею деспотами попередніх епох, ніби мають підкреслити її особливу цінність в політичній майстерності. При цьому з кожним століттям, роком, днем – ми спостерігаємо, як політика стає все бруднішою, де не дотримання слова політиком, його дії, що розходяться з обіцянками представляються нам, як цілком нормальне явище. І для виправдання їх завжди можна послатися на Макіавеллі – бо ж він заповідав… В такий системі координат сама по собі метафізика політичної діяльності, здобуття влади і її відстоювання стає передвісником неминучої перемоги «темряви», Апокаліпсису при якому добро не перемагає зло. Зокрема, в підтвердження цього і з метою захисту іншої філософії та доктрини політичної боротьби видатним політиком XVIII століття королем Пруссії, Фрідріхом II Великим була написана книга «Анти – Макіавеллі». В ній король митець, філософ і воїн детально розповідає про подальшу долю тиранів оспіваних у трактаті Макіавеллі, зі всім їх безславним кінцем. Про те, як насправді правитель має відноситися до своїх підданих, а також мешканців інших завойованих або приєднаних земель. Цінність праці Фрідріха Великого в першу чергу у тому, що його заповіти створені не мрійником, а практиком управління і політичної боротьби. P. S. На жаль мені не вдалося знайти цієї праці українською мовою, тим не менше дуже раджу її до вивчення. І щиро вірю, що політики з мисленням Фрідріха Великого невдовзі почнуть перемагати і в Україні.
|