Мінські угоди: тактичний мир чи стратегічна поразка?

Після хайпу з формулою Штайнмаєра ще раз переглянув мінські домовленності. Треба зауважити, що і перші і другі угоди були укладені після поразок України під Іловайськом та Дебальцево відповідно.

Перебуваючи в такомі стані підписати щось вдале дуже проблематично. Роздратування викликають не план Мореля чи пропозиції німця, а зміст пункту 9: Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання (місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей на підставі Закону України та конституційна реформа) до кінця 2015 року за умови виконання пункту 11 — в консультаціях і за погодженням з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках Тристоронньої контактної групи.

Як бачите, єдине головне і реальне для нас питання контролю кордону чітко пов'язане хронологічно з легалізацією бойовиків через вибори та змінами до конституції, котрими надається статус автономій ОРДЛО.

Вважаю, що Мінськ-2 треба оцінювати, як винятково тактичний крок у складній воєнній ситуації, і будь яка формалізація політичної частини угод є зрадою національних інтересів.