Мобілізація по-людськи: армія честі замість армії страху

Авторська колонка для «Думської»

Війна триває — і це не новина. Новина в тому, що ми досі не навчилися мобілізувати не лише людей, а й довіру. Люди не бояться повістки — вони бояться несправедливості. Не бояться служити — бояться загубитися в системі. Не бояться ворога — бояться, що підуть «не туди».
От із цього і треба починати.

1. Мобілізація — не ловля, а домовленість

Ми звикли, що мобілізація — це коли людину ловлять. А має бути система, у якій ти сам обираєш, куди і з ким ідеш. Не на словах, не «через знайомого комбата», а через електронний кабінет військовозобов’язаного.
Зайшов — бачиш список частин, напрямів, вакансій. Натиснув — система автоматично надсилає запит у підрозділ. Командир взводу або роти підтверджує натисканням кнопки — і все, ти офіційно записаний до своїх. Без квестів через комбрига, печаток, довідок і бюрократичного кохання до дев’ятого коліна.
Це — мобілізація по розуму, а не по вулиці. Бо коли воїн іде туди, де його чекають — він не просто мобілізований, він мотивований.

2. Приватизація тилу — звільнення фронту

Армія має воювати, а не смажити котлети й мити туалети.
Усе, що не стріляє і не летить, потрібно передати в приватні руки:
логістику, харчування, ремонт, обслуговування.

Це не лише про економію. Це — про якість і конкуренцію. Коли приватні компанії годують, ремонтують, возять — вони змагаються за контракт. Тоді солдат отримує не кашу з піском, а нормальну їжу, бо за неї хтось відповідає гривнею на конкурентних умовах. Прозора, у тому числі електронна система зворотного зв’язку від кінцевого користувача — запорука адекватної конкуренції у військових держзамовленнях.
Це значно скоротить кількість військовослужбовців, зайнятих у тилу, а отже, підвищить бойову ефективність. У США це працює десятиліттями — і ніхто не вимер від «приватних бургерів». Навпаки, меню армії США позаздрить чимало ресторанів.

3. Піхота — серце війни і найважча робота у світі

Про піхоту треба говорити чесно. Без телемарафонного героїзму і без пафосу для звітів.
Це — люди, які тижнями, а то й місяцями сидять у бліндажах, у багні, у темряві, де не можна ні нормально помитися, ні зварити їжу, ні просто вийти надвір — навіть за природними потребами. Бо надвір — це вже під прицілом. Бо над ними постійно літають дрони, а поруч рвуться міни. Там, де піхота, завжди «гаряче», навіть коли мовчить артилерія.

Це не «простий солдат» — це людина, яка тримає війну своїм тілом.
Тому піхотинець має бути найвищою кастою українського війська, з усіма можливими привілеями. Бо він платить найвищу ціну.

Тут потрібна повна переоцінка цінностей.
Не генерал має отримувати найбільше — а піхотинець у бліндажі.
Він — у центрі війни, і саме він має бути у центрі уваги держави.

Що це означає на практиці:

• Найвища ставка оплати серед усіх родів військ.

• Підйомні й бонуси за службу саме на лінії зіткнення — не «по паперах», а по GPS, по реальному місцю служби.

• Повна ротація не рідше ніж раз на місяць або — подвійна оплата за кожен день понад норму, якщо заміни немає.

• Гарантована компенсація сім’ї, навіть якщо тіло не евакуйовано: якщо боєць зник безвісти в бойовій зоні, допомога виплачується автоматично. Якщо він знаходиться живим — еквівалент просто відраховується із подальших виплат чи пільг.

Жодна сім’я не має чекати ДНК-тестів чи довідок, щоб отримати належне. Бо якщо людина зникла на фронті — вона вже заплатила все, що могла.

Статус назавжди
Піхота має отримати довічний привілейований статус ветеранів. Не на папері, а в конкретних речах: пільги на житло, безкоштовну освіту дітям, медицина без черги, окремі програми працевлаштування й реабілітації.
Ті, хто місяцями чи роками сиділи під землею, мають право на нормальне життя над нею.

Герої — це не лише ті, кого показують у сюжетах. Герої — це ті, хто місяцями мовчать у бліндажі, щоб ми могли говорити вільно.

4. Підйомні кошти — «лізинг служби»: житло, авто, освіта дітей і індивідуальний соцпакет

Підйомні — це не разова «шарка» готівкою з ризиками для держави. Це система соціальних гарантій, яка мотивує й захищає солдата та його сім’ю у довгостроковій перспективі, починаючи з моменту підписання контракту чи мобілізації.

Принцип «лізингу служби»
Держава (або держава + контрактний оператор) пропонує набори «лізингу», які військовослужбовець обирає при підписанні контракту або під час мобілізації через електронний кабінет:

• Житловий лізинг.
  Молоді люди й сім’ї: право на тимчасове житло (з подальшим переходом у власність) — квартира на лізингових умовах; перший внесок оплачує держава або фонд, погашення — частково із соцвиплат після демобілізації.
  Для фронтовиків, особливо піхотинців, — пільгові умови викупу й преміальні варіанти нерухомості.

• Авто-лізинг.
  Подібні умови можуть бути створені для отримання автотранспорту.

• Освіта дітей за кордоном / міжнародні гранти.
  Пакети освіти (стипендії, гранти, місця у партнерських школах і університетах ЄС та США) як бонус за тривалу службу або за службу в піхоті. Це інвестиція в майбутнє родини.

• Індивідуальний соцпакет.
  Військовослужбовець обирає: квартира, авто, навчання для себе чи дітей, додаткове страхування, реабілітаційний пакет, курс перекваліфікації після служби або підвищену щомісячну виплату.

Як це працює:
В електронному кабінеті або рекрутинговому центрі людина під час підписання контракту бачить і вибирає пакет. Система формує юридичні документи, гарантії, строки погашення й умови верифікації (наприклад, для отримання житла — виконання строку служби).
Права фіксуються в е-кабінеті та в державному реєстрі, щоб неможливо було «забути» виплати.
Фінансування — мікс державних програм, донорських грантів і, де можливо, приватних інвесторів під держгарантії.

Це працює у двох напрямках: мотивує людину підписати контракт і дає родині реальний ресурс у разі втрати чи демобілізації.

5. Мобілізація — не бусиком, а розмовою

Треба відмовитися від цієї сумної традиції, коли мобілізаційні групи ганяють по місту, як мисливці за покемонами.

Військова служба — це професія, а не кара. Людина має приходити в ТЦК не зі страхом, а як у військовий офіс, де їй пропонують різні варіанти служби, навчання, спеціальності.
Потрібні активні рекрутери, які розуміють людську мотивацію і вміють продати військову професію — як шлях, а не вирок. Інакше кажучи, менеджери оборони, які вміють не відштовхнути, а переконати. Поки що рекрутери за стендами, яких можна зустріти на вулиці, ентузіазму до потенційних бійців проявляють мало — можливо, щоб їх не переплутали з ловцями з ТЦК.

6. Посилений закордонний рекрутинг

Україна може і повинна залучати людей за кордоном — як високооплачуваних бійців за свободу.
З Африки, Близького Сходу, Латинської Америки можна запрошувати мотивованих спеціалістів — з чіткими умовами:

• контрактна служба в адаптованих культурно й мовно умовах;

• паспорт громадянина України після визначеного терміну;

• за домовленістю з ЄС — право на роботу й проживання в Європі після демобілізації.

Це не просто поповнення резервів — це новий дипломатичний інструмент. Бо кожен, хто пройшов український фронт, стає носієм нашої історії, а не чужої пропаганди.

7. Реформа ВЛК і правовий порядок

Медкомісії мають лікувати, а не торгувати.
Потрібен аудит ВЛК, цифровий реєстр і випадковий розподіл справ.
Усе має бути прозоро, з відеофіксацією, як у цивілізованих країнах. Солдат має довіряти не лише зброї, а й системі, яка його туди привела.

8. Швидке, цивілізоване повернення із СЗЧ — «з вулиці в частину» через електронний кабінет

Нині люди, що повертаються після СЗЧ (самовільного залишення частини), часто потрапляють у нескінченні бюрократичні кола ВСП і «батальйонів резерву», де їх тижнями тримають в антисанітарії й деморалізують. Це треба закінчити.

Механізм «Прямого повернення» (через е-кабінет):

• Електронна заява: людина заходить у кабінет, обирає «Повернення з СЗЧ» і вказує бажану частину (або погоджується на призначення автоматично за профілем).

• Верифікація через командування частини: запит надсилається командирові взводу/роти. Командир, якщо згоден, натискає «підтвердити прийом» — і місце резервується. Цей клік — юридична підстава для переміщення без довгих узгоджень.

• Швидка правова медіація: якщо є дисциплінарні підозри, відкривається «вікно амністії» (наприклад, 72 години), щоб людина могла повернутися й пройти перевірку.

• Телемедична й психологічна оцінка: після підтвердження командиром викликається телемедогляд і коротка психосесія для виявлення втоми чи травм.

• Пряме переміщення (без батальйонів резерву): людина направляється безпосередньо в обрану частину за домовленістю з командиром.

• Автоматична реєстрація статусу: усі кроки фіксуються в кабінеті.

• Санкції vs амністія: система захищає від зловживань — повторні випадки СЗЧ розглядаються суворіше, але перше повернення за умов щирої мотивації має дозволяти швидке включення в підрозділ.

Цей механізм зменшує деморалізацію, скорочує час «зависання» поза частиною і зберігає дисципліну. Він поєднує гуманність із військовою необхідністю.

9. Ротація і людський горизонт

Коли людина не бачить кінця служби — вона перестає бачити сенс.
Тому потрібен прозорий графік ротації й демобілізації.
Той, хто відслужив 18–24 місяці, має отримати гарантоване право на тривалий відпочинок і ротацію, а не чекати милості начальства. Це не «слабкість» — це повага до людей і ресурсу.

10. Проста формула довіри

Коли держава ставиться до людини як до дорослого — вона отримує не опір, а підтримку.
Формула проста:
Прозорі правила + людяність + технологічність = добровільна мобілізація.

І насамкінець, по-одеськи

Одещина завжди жила не наказами, а домовленістю. Ми вміємо воювати ЗА СВОЄ — але ми також уміємо жити по-людськи.
І якщо мобілізацію зробити не каральною, а чесною й привілейованою — тоді мало хто ховатиметься. Бо ховаються не від фронту, а від абсурду.

Україна виграє боротьбу не лише зброєю, а передусім — справедливістю.