Цей скандал виніс на-гора кілька дуже важливих проблем, про які варто поговорити. По-перше, Олександр Смирнов, як досвідчений піарник, мусив розуміти, що в дискусії часто важлива не сама суть, а стиль. Принагідно образивши у своїй публікації Києво-Могилянську академію, він попустився дуже брутальної помилки. Києво-Могилянська академія є національним надбанням України, своєрідною колискою становлення української національної ідеї. Саме з її стін вийшла плеяда журналістів та політиків, які були причетні до Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2014-го. По-друге, саме Києво-Могилянська академія завжди задавала тренди розвитку освіти в Україні. Це чи не єдиний університет в Україні, який випускає фахівців, які відповідають потребам ринку. Більше того, цей виш має зв'язки та міцну репутацію на Заході. Ображати такий навчальний заклад за умов російської агресії означає рухатися проти кон'юнктури часу. Також подібними образами ти сам ведеш дискусію в бік від своїх же тез.
У результаті Смирнов у наступних публікаціях поскаржився на «культуру скасування», після того як суспільство почало тиснути на партнерів «Tabasco» з вимогою припинити ділові відносини. Хоч, по суті, Смирнов намагався у своєму посту застосувати той самий прийом щодо Києво-Могилянської академії. Свої недвозначні образи він аргументував рішенням заборонити використання російської мови у стінах цього навчального закладу, забувши при цьому про розхожий вислів: «У чужий монастир зі своїм статутом не лізуть».
Києво-Могилянська академія мала право прийняти таке рішення, яке стало реакцією на злочини росіян у цій війні. І тут не важливо, що російська мова не є колективною власністю Росії. Російською мовою розмовляють багато українців, серед яких десятки тисяч військовослужбовців ЗСУ. Але очевидно, що будь-яка людина в умовах психологічної напруженості вимагає своєрідної розрядки. Це може виявитися або в розбитій тарілці, або у прийнятті рішення про заборону російської мови у своїх стінах. Приблизно схоже сталося в ситуації мовного рішення Києво-Могилянської академії. Цей крок адміністрації вишу резонував із настроєм студентів. Можливо, через десять років, коли рухне режим диктатора Путіна і Росія перетвориться на нормальну країну, це рішення буде переглянуто, але поки що його необхідно поважати.
Тепер повернемося до слів Оксена Лісового про зв'язок між мовою спілкування та патріотизмом. Безумовно, одним із критеріїв патріотизму людини є володіння державною мовою. Взагалі до державної мови ставляться дуже серйозно всі пострадянські країни, які зазнали тиску з боку метрополії. Можна взяти, наприклад, Литву, де головний мовний інспектор Аудрюс Валотка заявив, що з березня наступного року, після дворічного мораторію, каратимуть тих роботодавців, чиї працівники не володіють литовською мовою.
Мова – це становий хребет державності. Необхідно знати і любити українську мову, бо це частина культурно-політичної айдентики України. Але стверджувати, що лише спілкування українською мовою виховує патріотизм, – це напівправда. Можна спілкуватися українською в родині, при цьому будучи корупціонером. А можна спілкуватися вдома російською мовою, але при цьому дуже любити Україну, боротися з російською агресією та відстоювати інтереси України в усьому світі. Ми щиро любимо Литву і дуже вдячні за її допомогу в боротьбі з російськими окупантами, але не треба забувати, що Україна набагато більша за розміром, тому й амбіцій у ній має бути набагато більше, ніж у Литви.
Через нашу геостратегічну позицію ми вступимо до Європейського Союзу і НАТО, станемо головними провайдерами безпеки на пострадянському просторі. Саме з цієї причини Захід заплющував очі на багато злочинів диктатора Путіна. Але після початку вторгнення на нашу територію Росія остаточно себе дискваліфікувала, перетворившись з гаранта безпеки на агресора. Нині роль модератора багатьох економічних і політичних процесів після перемоги приготована Україні. Це означає, що ми мусимо будувати вдома інклюзивну державу. Ми маємо залучати найкращих фахівців з усього світу. Нехай вони розмовляють будь-якою мовою, головне, аби платили податки і тим самим зміцнювали обороноздатність України. Водночас уряд України мусить зробити все, щоб стимулювати зростання видання наукової та публіцистичної літератури українською. Всі українські вчені мусять знати досконало кілька мов, а також мати доступ до сучасних онлайн-бібліотек – Jstor, HeinOnline та інших. Політичні гасла – це дуже добре. Тільки від міністра тепер очікують конкретних дій в умовах, коли внаслідок російської агресії багато вчених і студентів покинули Україну. Необхідно створити такі умови, щоби після нашої перемоги люди повернулися назад. Саме інтелектуальний потенціал у XXI столітті формує додаткову вартість держави в ланцюжку виробництва товарів та послуг. А гасло нині мусить бути лише одне – перемога і лише перемога України над російськими фашистами й окупантами. |
