У маленькому гаю вкритому осіннім пожовклим листям бігає юрба дітлахів з імпровізованими автоматами та пістолетами зробленими з сухих гілок. Вони грають у так звані «войнушки» та поділені на дві команди. Одні грають у радянських визволителів, інші за німців. Більшість хоче бути визволителями, але комусь доводиться грати й на боці німців. Ті що опинилися у таборі німців мимоволі захоплюється та теж прагнуть перемоги. Але хтось з авторитетів наголошує на правилах: німці не можуть виграти. І всі з цим погоджуються. Раптом над гаєм, у межах робітничого мікрорайону з хрущовок починають лунати протяжні звуки сигналів автомобілів, потягів та сирен заводів. Дві виховательки дитячого садочку кличуть дітей своєї групи, які захопилися грою у війну, зібратися у коло. Всі затамувавши подих підходять та дивляться на виховательок розуміючи, що зараз їм мають сказати щось важливе. Гнітючий вий навколо створює атмосферу таємничості. Молоді виховательки запитують чи знають діти, що означають ці звуки? Всі стискають плечима та скоріше хочуть почути відповідь. — Це помер вождь нашої великої держави СССР Леонід Брежнєв кажуть вони, а ці звуки прощальні сигнали. Вони щось ще пояснюють про необхідність скорботи та заборони сміху у цей день. Діти з трудом надягають незвичні для себе маски та повертаються разом у садочок… Через кілька років все повторюється… Тільки я це дійство спостерігаю вже з телевізора. Величезна процесія на Червоній площі біля мавзолею транслювалася у прямому ефірі. Її значення підсилювало гудіння всього чого тільки можливо за вікнами. Побачене не викликало емоцій, а просто закарбувалося у пам'яті. Коли ж за рік все відбулося знову – це вже сприймалося не лише як дежавю, а і як закономірність… Вождь за рік має померти… Міфологічного значення під час цього вже щорічного серіалу набули розмови, як труну з одним з вождів вронили у яму в той момент коли її туди опускали. Не знаю чи дійсно таке було, чи ні, але про це всі жваво згадували й обговорювали на кухнях ніби спостерігали за цим щоразу… Кінець традиції щороку помпезно ховати вождів поклало призначення генеральним секретарем Михайла Горбачова. Але через рік, і ще кілька поспіль, я не міг зрозуміти чому вождь не помирає? Що зламалося у цій системі?.. Щоправда, з часом ця закономірність набула іншого значення, бо розпочата Горбачовим «Перебудова» зрештою привела до смерті та краху самого СРСР… За цим всім спостерігали мільйони, які вже тоді чекали народження чогось нового… З того моменту у гаю біля дитячого садочку почалося моє знайомство з конструкцією під назвою СССР наприкінці існування якого народилося не одне покоління. Всі вони опинилося у цій точці на зламі тисячоліть та великих геополітичних перетворень… Слід відзначити, що життя між траурними процесіями вождів СРСР та періодом «Перебудови», як зрештою і все подальше, було доволі цікавим та наповненим сенсом. Але саме тоді споглядання за глобальними процесами поступово оформлялося у метаполітику, як науку, розуміння якої штовхало до бажання випробувати її на практиці… https://www.tiktok.com/@pavlo_kyrylenko/video/7184061445103979781?is_copy_url=1&is_from_webapp=v1&lang=ru-RU |
