Я, адвокат Юрий Каникаев, высылаю, по поручению клиента и эксклюзивно, открытое письмо моего клиента – Плейзора Игоря Владимировича. Он, узнав о том, что находится в розыске и ему грозит от 7 до 12 лет, принял решение немедленно ехать в Украину. Не смотря на то, что близкие отговаривали от этого. Однако, Плейзор М.В. решил действовать открыто и взглянуть следствию, потерпевшим и суду, прямо в лицо. Более того, мы ожидаем, что как только он пересечёт границу, прокуратура тут же скинет в прессу ложную информацию о нём и будет рассказывать, как героически они проводили законсперированные спецоперации, для выслеживания его. Как были привлечены лучшие силы спецслужб, которые его героически ловили, ловили и наконец-то поймали. Мой клиент не хочет давать шанса прокуратуре, ставить его в позицию оправдывающегося. Он едет говорить правду. Он едет защищать свою честь, достоинство и свободу, понимая, что с очень высокой вероятностью он сразу же будет лишён свободы. Но он ещё верит в правосудие и надеется, что сможет доказать, что является жертвой сфальсифицированного дела, причина которому неудавшееся вымогательство, со стороны прокуратуры и архитектурной инспекции. Он уроженец Хмельницкой области, поэтому писал это обращение на своём родном языке – на украинском. __________________________________________________________________________________________ Відкритий лист до вкладників кооперативу Набережний квартал – Жаботинського, суддів та правоохоронних органів і представників засобів масової інформації. Мене звати Плейзор Ігор Володимирович. Я нещодавно дізнався про те, що мене розшукують правоохоронні органи України. Зокрема – слідчій відділ Одеської обласної поліції. Розшукують по сфальсифікованій проти мене кримінальній справі, в якій мені нібито повідомлено про підозру, хоча я нічого не отримував. Дізнавшись про це, я одразу вирішив повертатися до України, щоб довести перед судом свою невинуватість, адже я впевнений у своїй невинуватості. Я це зроблю за першої ж нагоди, оскільки зараз вже не так просто дістатися України, як це було раніше. Це раніше можна було купити квіток та літаком повернутися. Зараз карантинні обмеження дещо змінили цей порядок і навіть повернутися на родину не так легко. Я повідомлю заздалегідь правоохоронні органи та слідчого суддю про те, що я буду повертатися, адже я хочу скористатися своїм правом на добровільне з'явлення до суду та слідства, а також я розумію, що мене, скоріш за все буде затримано ще на кордоні та буде показано, як «героїчними діями правоохоронців мене було знайдено та доставлено до суду». Сподіваюся що у тих, хто буде мене затримувати хватить розуму на те, щоб не застосовувати зайву жорстокість. Вважаю за необхідне розповісти свою версію подій. Вам вирішувати вірити їй або ні. У 2015-му році, літом, мене було запрошено на роботу до кооперативу «Набережний квартал – Жаботинського». Мені сказали, що попередній керівник – Руслан Білей, не справляється, має проблеми зі здоров'ям, що треба прискорити будівництво. У вересні, вже коли я почав ознайомлюватися з документами та справами, я дізнався, що якісь претензії висуває ДАБІ, разом із прокуратурою. Що новий прокурор Жученко, вимагає у керівництва кооперативу якісь кошти, щоб далі будуватися і щось забагато хочуть невідомо за що. Отже, вони пояснювали, що їм необхідний керівник із життєвим досвідом, якого не вистачає Руслану. Я у серпні 2015 погодився ознайомитись з ситуацією та після цього обіцяв надати свою відповідь про те, чи буду я взагалі займатися цим проектом, оскільки масив документації та питань, які необхідно було вивчити і з'ясувати був достатньо об’ємним. Хочу зазначити, що ані заяви на вступ до кооперативу, ані заяви про працевлаштування я не подавав, оскільки за моєю домовленістю із менеджерами Набережного кварталу та особисто Гердаса Дубріцкаса (який тоді здійснював фактичне керівництво і приймав всі стратегічні решення по діяльності кооперативу). Ми зустрілися із ним, я також проводив зустрічі із іншими особами – наприклад із Савченко Олександром, який займався безпосереднім керівництвом процесу будівництва. Спочатку, ще до того, як мені запропонували очолити кооператив, було розроблено проектну документацію та погоджено будівництво 20 поверхів, але згодом, вони погодили збільшення до 22 поверхів. На той момент, коли мені показували документи на будівництво, я бачив дозвільні та проектні документи на будівництво 22 поверхів, але мені вже казали, що займаються узгодженням зміни проекту, до 27 поверхів. Як я потім дізнався, вже після мого розірвання відносин із кооперативом, керівництво, яке було після мене, якось узгодили будівництво 27 поверхів через Мінрегіонбуд. Але в 2015-му, це було лише на рівні розмов про можливі плани забудовника. Коли я десь у жовтні ознайомився із проектною документацією, із документами на землю, я побачив, що ті фактичні біля 8 поверхів, що були побудовані, не можливо розбудувати у 22 поверхи в дві секції, за той короткий період оренди, що залишався, а подовжувати договори оренди, Олімпекс-транс не бажав. Вони казали, що не зможуть узгодити подовження строків будівництва. Тому, я відповів, що я не буду займатися цим проектом. Тоді ж я дізнався, що за моєю спиною, мене вже, ще у серпні 2015 року, зареєстрували як голову правління. Одночасно із реєстрацією мого призначення, з кооперативу вийшов сам Гердас Дубріцкас та його підприємство, яке було в складі засновників. Вважаю за необхідне зазначити, що будь-яких документів на підпис (договори, доручення, банківські документи і будь-які інші), мені не надавали і я не ставив жодного підпису на жодному документі. Зараз мені відомо, що є багато документів, що нібито підписані мною, однак я не підписував цих документів, а коли нібито підписував якісь з них, я взагалі перебував за кордоном. Якщо уважно подивитись на ці нібито підписи, то можна побачити, що кожна з них відрізняється одна від одної та те, що на документах, використовували щонайменше чотири круглі печатки, які дуже відрізняються одна від одної, що також можна побачити неозброєним оком. У кого знаходилися ці печатки і хто їх ставив, мені не відомо. Мене обурило, що мене вже записали, без моєї згоди, до керівництва кооперативу, однак я не надав цьому належного значення. Тому я просто подав письмову заяву про звільнення, яку підписав, віддав її менеджерам Набережного кварталу і ніяких контактів із представниками кооперативу не підтримував, вважаючи, що вони проведуть моє звільнення без мене, що вони і зробили. Мене дійсно у листопаді 2015 року було звільнено, однак, у 2017 році, я не знаю навіщо, мене було записано як кінцевого бенифіціара кооперативу, хоча такої позиції для неприбуткових організацій (якою є кооператив) не передбачено законом. Для цього реєстратору було подано сфальсифіковані документи. Мені здається, це було зроблено саме для того, щоб зробити мене винуватим. Далі, вже у 2018 році, коли я вже давно забув про цей кооператив, моєму синові було необхідне достатньо серйозне лікування за кордоном, оскільки він хворів достатньо особливим і не дуже розповсюдженим захворюванням, яке в Україні не вміють лікувати. Я їздив у Республіку Білорусь, у Польщу, у Чехію, розмовляв із лікарями, шукав клініку, яка буде придатною для проведення такого лікування. Коли я домовився про лікування в Чехії, дружина привезла до мене сина і я займався його лікуванням та реабілітацією. Це було восені 2018 року. У той же час, в жовтні 2018, до мене в будинок приїхали прокурори з Одеси та провели обшук. Мене по телефону запевнили, що нічого важливого с серйозного у цьому немає, оскільки при обшуку нічого не знайшли, вилучили пару телефонів та дешевий ноутбук, яким користувалися діти і що це по якісь давній справі з міста Одеси. Більш того, я телефонував моїм знайомим з Набережного кварталу та вони мені теж сказали, що нічого важливого у цьому немає, що це звичайний «наїзд» і всі ці питання вони вирішать найближчим часом. Після лікування сина, я займався лікуванням себе, оскільки мені також була необхідна невеличка операція на верхніх дихальних шляхах. Коли я закінчив лікування, це був вже 2019 рік, мені стали надходити погрози, стосовно моєї особистої безпеки. Вони надходили не з боку правоохоронних органів, а з боку моїх знайомих, які казали, що на мене тут «повісили» якісь борг у 70 мільйонів гривень і мені не варто повертатися до України. Як я дізнався пізніше, мене навмисно вводили в оману, щоб перешкодити моєму поверненню. Я так розумію, що комусь здавалося, що якщо я повернуся і буду розповідати слідчим як все було насправді – це може завадити чиїмось інтересам. Однак тут важливо зазначити важливий епізод. Перед моєю подорожжю за кордон, ще у 2017 році, мене намагалися вкрасти якісь кримінальні елементи, але їм цього не вдалося. Тому я сприймав ці погрози як реальні. На даний час, мені стало відомо приблизно у чому мене звинувачують. Що я нібито заволодів грошима вкладників кооперативу, виводив ці вклади на якісь рахунки та входжу до угрупування, яке це зробило. Мої знайомі мене відмовляли, однак я бажаю предстати перед судом та довести свою невинуватість. Я не довіряю поліції та прокуратурі, однак сподіваюся на те, що суд розбереться у ситуації. Якщо не одразу, то хоча б з часом. Мені немає нічого боятися та я вважаю себе цілком невинуватим. Крім того, я сподіваюсь на те, що в Україні ще є суди, які забезпечують об’єктивність розгляду. Я знаю, що мені загрожує до 12 років позбавлення свободи, якщо суд буде вважати доведеним те, що там собі нафантазували Євген Притула, Жученко та його підлеглі слідчі з поліції, які ніяким пошуком істини не займалися, а тільки однобічно фальсифікували справу. Але не вірю в те, що можу бути засудженим українським судом, в рамках справедливої процедури. Я впевнений у тому, що буду виправданий судом, хоча і розумію те, що прокуратура буде мене представляти перед суспільством, перш за все – перед ошуканими вкладниками, як шахрая, який багато часу переховувався від правосуддя і який чи не єдиний організатор цієї афери, хоча я нічого не робив та не міг зробити. Саме тому, я готовий надати матеріали, які мені були надані та допомогти потерпілим людям розібратися у тому, хто дійсно є шахраєм. Я готовий для зустрічей із журналістами та людьми, у яких до мене є питання. Я впевнений, що серед вкладників є спеціалісти – юристи, бухгалтери, може навіть експерти, яким я готовий надати матеріали на незалежний і відкритий, не заангажований аудит. Про всяк випадок, хочу запевнити, що хоча і входжу до групи ризику за корона-вірусом, але не маю ніяких суіцидальних роздумів чи планів і почуваю себе на свій вік, цілком нормально і помирати найближчим часом не збираюся. Також, на даний час не маю тілесних ушкоджень. Я не збираюся переховуватись від слідства та суду. Не збираюся знищувати чи ховати будь-які докази чи впливати на будь-яких свідків, експертів і інших учасників кримінального провадження. Я не збираюся чинити будь-яких перешкод слідству, яке вже давно фактично закінчене. Сподіваюся, що після мого повернення, справу буде оперативно передано до суду, для розгляду її за змістом. Я не збираюся ухилятися від слідчих дій і робити все, щоб розслідування було завершене як можна швидше. У мене є де жити на території Одеси, а тому поміщення мене до слідчого ізолятору не буде мати жодного сенсу, окрім як спробувати мене морально зламати, перешкодити мені збирати докази моєї невинуватості та заочно вплинути на суддю, який буде розглядати справу, щоб він не міг мене виправдати, як людину, що вже була позбавлена свободи. ______________________________________________________________________________________ Примечание автора: Переходить он будет пешком завтра (23.10) в 16:00, через КПП, название которой сообщено письменно следователю и следственному судье Киевского районного суда г.Одессы. Сегодня утром (в 08:00), по поручению клиента, я передал информацию о его возвращении в полицию по телефону. Просил связаться со мною того, кто непосредственно будет организовывать встречу, чтобы я мог позже уточнить для них детали, которых не знал ещё утром. К полудню, ещё раз созвонившись с правоохранителями, я понял, что это никому не интересно и ни кто его встречать не планирует. Сегодня днём (в 15:50), были поданы заявления в полицию и в суд, с этой информацией, для того, чтобы полиция смогла обеспечить встречу, однако когда я пытался рассказать эту информацию следователю Яворской Марине Витальевне (она ведёт дело). Просмотрев документы, она сказала, что ей это не интересно и она не будет сейчас этим заниматься, а его пусть задерживают пограничники и доставляют, если захотят. Если доставят и когда доставят — будет работать. Она наверное забыла о своём праве и своей обязанности, немедленно дать поручение оперативным подразделениям, чтобы эту информацию отработали оперативники. Пришлось подать документы через канцелярию. У меня вопрос к новому руководителю областного следствия. А полиция вообще заинтересована в быстром и эффективном расследовании? Жаль тех потерпевших, которые действительно пострадали от преступлений в нашей области и дела которых, попали к Марине Витальевне Яворской по другим делам. |
