Русский империализм, приведший осетинов на Донбасс, и украинский национализм — столь схожи.
Французский, английский национализм — это культура. Она медленно развивалась и в той или иной степени затронула все социальные группы. Культура возникала сверху, но за столетия просочилась в массы.
Русско-украинский вариант подобен арабскому. Там в качестве национальной культуры были выбраны не элементы великой культуры эпохи расцвета ислама, а наиболее примитивные деревенские образы, близкие по уровню понимания низкокультурному политическому истеблишменту и нахлынувшим в города выходцам из сельской местности в первом поколении.
Украинский национализм питается посылами сельской традиции, выдаваемой в сельских клубах культуры за культуру. Оттуда вышиванки, виршеплетство под видом поэзии, песни, пляски и флаг. Именно это, я полагаю, неприятно в украинском национализме многим про-российским лицам: бунт деревни. Вместо вежливой интеграции в городскую культуру и среду, сельские жители навязывают свой уклад в качестве национальных признаков.
Но эта же проблема в еще большей степени затрагивает и «русский мир». Для подавляющего большинства жителей России, ни русской, ни какой иной культуры никогда не существовало. Русская ментальность парохиальна, сложилась в тотальной изоляции от всего мира. Нынешний имперский рывок России — истерическая реакция на открытие общества. Замкнутая российская ментальность настолько боится открыться миру, что стремится расширить свои границы, создав буферную зону. Это же сюрреалистичный страх Путина перед экспансией Запада в Украину. Но боится он не противоракетных систем, а приближения мировой цивилизации к границам своего инсулярного общества. Потому что как только русское общество перестанет быть замкнутым, оно перестанет существовать в нынешнем виде. Расширение империи для россиян — единственный способ выжить как культурная группа, не прибегая к железному занавесу.
Если это все сложно, то вот вывод: и в Киеве, и в Москве, и в Донбассе идет столкновение между городом и деревней, между прогрессом и патриархальным укладом, между цивилизацией и ее практическим отсутствием.
Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя
Украинский национализм питается столетиями попираемым совершенно законным интересом к существованию отдельного от Московии и проч. украинского государства. То, что Путин в 2014 году разрушает Украину — показывает, что к сожалению, украинские националисты оказались правы — ну и далеко не только они — в том, что путинская морда с независимым не подчиненным имперским амбициям Кремля существованием Украины не согласится, пока не издохнет, никогда. В этом вопросе, разница между украинскими националистами и прочими врагами Путина в том, что украинские националисты обычно не верят, что московская власть, любая, в принципе, может быть дружественной к независимой Украине. С чем я не согласен, но исторически у них есть все или почти все основания так думать, и ничего хорошего не ожидать. Но, всё-таки, был и 1991 год, когда Москва загнала своих империалистов (ГКЧП) за Можай.
"идет столкновение между городом и деревней"… тут, пожалуй, каннабисом не обошлось! Россия — это не только Москва и Питер. Россия — это огромное захолустье с покосившимися заборами и пьяным отупевшим народом. Россия — это забитая бабка, которая живет в перекошенной избе без газа, в стране, которая добывает газ, жует сухарик, но гордится российскими танками, которые стреляют по бандеровцам… где-то в "братской" Украине, освобождая русский мир от фашизма.
И вот эта бабка, вдруг понимает, что нам не так близки их великие русские ценности — водка да кокошник, что нам надоело жевать сухарик, что мы, предатели, смотрим на запад! Смотрим на то, как такие же славяне поляки уже совсем по другому живут. И они, эти бабки, не в силах у себя чего-то менять, начинают ненавидить нас за нашу непокорность! Мы, видите ли, не хотим как они жить в захолустье! Вы посмотрите на этих хахлов, они хотят жить по еврапейски! Ну да, хотим! И будем! Не сразу. Но точно будем. У нас просто нет другого выбора, мы не добываем ни нефть ни газ! И что-бы жить дальше придется пахать, как Европа, а не жевать подкинутый Царем с прожад углеводородов сухарик, втыкая по пьяне в зомбиящик.
И я не нахожу тут ни какого национализма. Национализм нашли у нас русские, в лице Тягнибока и Фарион, когда отрыли и проплатили их сами же, что потом в них тыкать! А наш национальный колорит это не деревенщина, это то, что нас отличает и идентифицирует! Это наше лицо! Что плохого ходить в вишиванках? Нужно всем ходить в китайских и турецких рубашках? А мне нравится вишиванка! Такой ни у кого нет, ее руками сшила украинская девушка, а не китайский станок! И она, таки, не мало стоит! Это круто, носить вышиванки!
«в Донбассе идет столкновение между городом и деревней» - кто же тогда «город» если все деревня?! - я знаю! Вадим Черный — город, все остальные жители страны просто говно!
Черному и ему подобным важно поддерживать определенный уровень вони в обществе. Благодаря этому можно с беспредельной наглостью вести бизнес. А когда вполне справедливо возьмут за одно место — можно завопить: "Ксенофобия, передовика и журналиста обижают". Дрессированное украинское сообщество после таких слов обычно жидко обгаживается и говорит: "Та шо, мы не шо, паркинг в магазин — пожалуйста". И все получается маца.
Подаємо перелік деяких історичних подій та назв документів, які безпосередньо формували нинішню ситуацію з культурою, та були спрямовані на знищення української мови, культури та нації. 1686 р. — Ліквідація автономної української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою. 1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки українською мовою без дозволу Московського патріарха. 1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» – книжки П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського та інших, писані тодішньою українською літературною мовою. 1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено. 1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими. 1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні. 1729 р. — Указ царя Петра ІІ, який зобов‘язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження. 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки. 1764 р. — Інструкція Катерини ІІ князю О. В‘яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії. 1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг. 1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні. 1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов‘янських текстів. Наказ про обов‘язковість російської мови в Київській академії. 1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко. 1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії. 1831 р. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні). 1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації Південно-Західного краю. 1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати, що було рівнозначне ув‘язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.). 1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих. 1863 р, 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії. 1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам російського походження в Україні за успіхи в русифікації. 1876, 18 травня — Таємний Ємський указ Олександра ІІ про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами. 1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз‘яснення Ємського указу всім губернаторам Росії. 1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою. 1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.) 1888 р. — Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. 1895 р. — Заборона українських книжок для дітей. 1899, 1903 р.р. — Заборона української мови на Археологічному з‘їзді в Києві та на відкритті пам‘ятника І.Котляревському в Полтаві. 1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905-1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури. 1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні. 1910 р. — Циркуляр П.Столипіна про заборону створення неросійських асоціацій, у тому числі українських та єврейських, незалежно від їхньої мети. 1914 р., березень — Заборонення царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т.Шевченка. 1914 р. — Указ Миколи ІІ про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Науков
Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру. 1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом А.Тютюнника під м.Базар на Житомирщині. 1921-1923 рр. — голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1, 5 млн. селян. 1929 р. вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури, й УАПЦ — за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки визволення України (СВУ) та Спілки Української молоді (СУМ). 1929-1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід. 1930 р., 28-29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ — і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М.Борецького та інших церковних діячів. 1930 р., 9 березня-19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ — за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ). 1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР. 1932-33 р.р. — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села. 1933 р. — Самогубство декількох культурних діячів, включаючи М.Хвильового, як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури. 1933 р. — Погром українців на Кубані. 1934-41 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам‘яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції. 1934 р. 13-15 грудня — У зв‘язку з убивством С.Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г.Косинка, К.Буревій, Д.Фальківський, О.Влизько, І.Крушельницький та ін. 1936 р., жовтень-1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні(так звана «єжовщина»). 1937 р., листопад — Масовий розстріл ув‘язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту). 1938 р. — Сталінська постанова «Про обов‘язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР». 1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов‘язкової в усіх школах України. 1939-1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР. 1941 р., січень — «Процес 59« членів ОУН у Львові. 1946 р. 8-10 березня — ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві. 1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й.Сліпим (ред.: Й.Сліпого було засуджено до тяжких каторжних робіт в Сибіру, де він провів 18 років, відморозив ноги та став інвалідом. Його було звільнено лише завдяки особистому втручанню Папи Римського Івана ХХІІІ та президента Кеннеді). 1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена 16-м зїздом КП(б)У 25-26 січня 1949 р.) 1947 р., 3 березня — Призначення Л.Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі». 1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв‘язку з рішеннями її 16-го з’їзду 25-28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22175 її членів). 1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з‘їзді в Мукачеві. 1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі«(різка критика вірша В.Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О.Корнійчука і В.Василевської). 1954 р. 23-24 березня — 18 з‘їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Cибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952-1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис.осіб). 1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди. 1957-61 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монfстирів, семінарій). 1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв‘язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов язкове, а «за бажанням батьків
1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв‘язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України). 1959 р., 15 жовтня — Убивство C.Бандери агентом КДБ Б.Сташинським. 1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Cпілки (Л.Лук яненко, І.Кандиба, С.Вірунта ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу CРСР. Засудження Л.Лук‘яненка до смертної кари. 1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її 22-м з‘їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік. 1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу. 1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР. 1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості(самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»). 1965 р., серпень-вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П.Заливаха, С.Караванський, В.Мороз, М.Осадчий, А.Шевчук та ін.). 1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві. 1969 р., червень — Лист українських політичних в‘язнів (М.Гориня, І.Кандиби, Л.Лук‘яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв‘язнів. 1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (вбивство) української художниці А.Горської у Василькові на Київщині. 1972 р., січень-травень — Друга велика хвиля арештів інтелігенції в Україні. 1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ. 1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М.Руденка й О.Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М.Руденкові 7 років ув‘язнення та 5 років заслання й О.Тихому відповідно 10 та 5 років. 1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М.Матусевича і М.Мариновича(засуджені 23-30 березня 1978 р. на 7 років ув‘язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання). 1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітних школах республіки«(посилення русифікації). 1979 р., березень-жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О.Бердника (6 березня), Ю.Бадзя (23 квітня), Ю.Литвина (6 серпня), М.Горбаля(23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув‘язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії). 1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В.Івасюка біля Львова. 1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів CРСР. 1980-81 р. — Арешт українських політичних діячів С.Набоки, Л.Мілявського, Л.Лохвицької. 1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації. 1984 р. — Померли в таборах О.Тихий, Ю.Литвин, В.Марченко. 1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В.Стус. 1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду. 1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР. 1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР. Вищенаведена інформація була приведена з дозволу доктора Григорія Півторака з його книги «Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов». Видавництво Академія
Как-то подзабыли воздыхатели в предвкушении "евроценностей" о том, что основа европейской правовой культуры законопослушания в неукоснительном соблюдении ВСЕМИ членами общества Законов, договоров, правил… Иначе — виселица с гильотиной и плаха палача… В Англии в эпоху освоения Америки за кражу носового платка вешали или ссылали на каторжные работы в колонии. А народные массы тех же Англии с Францией в прежние века при революциях попросту обезглавливали своих подзабывших о соблюдении приличий монархов-государей — консервативно-законопослушные англичане казнили своего Карла І Стюарта в XVII веке, a прогрессивно-демократичные французы в XVIII своих Людовика с Мари-Антуаннет. У них нет хлеба? — Пусть едят пирожные! Коротка же память обывателя, невежество же его безмерно. Как утверждают немцы: ученье свет, а неученье -Чёрный! )
Лорд, таки да чистый лорд! Всем смердам, а особо русским и украинским националистам, лобызать концы сапог великого интернационалиста Черного и просить его о постройке очередного бункера с последующей переквалификацией его в магазин или резервацию для людей не разделяющих его, таки да лорда, взгляды.
На «новороссии» нету никакого русского национализма. Его и на «cтаророссии» нет. Есть голимый швондеровский совок, на фоне которго даже стереотипно-«сельская» укршароварщина смотрится очень даже привлекательно, — хатынка з садочком (уважение к труду и частной собственности), предприимчивость, семья, ну и, звычайно ж, горилочка з сальцэм…
У Вадима Черного превратное представление о том, что такое город — достаточно посмотреть что он «создал» в качестве паркинга на Греческой. И сколько времени там была ямка.
Пётр Ильич Чайковский — Романсы Галины Вишневской https://www.youtube.com/watch?v=TWn3B7uB4_o
Лебединое озеро балет 1957 Swan lake Tchaikovsky https://www.youtube.com/watch?v=KRGCH3koS2k
Великий композитор Петро Чайковський походив він із українського роду Чайок. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, був родом з-під Кременчука, козацьким сотником Омельницької сотні Миргородського полку, брав участь у битві під Полтавою й помер від ран. Його син, Петро, народжений на Полтавщині (дід композитора), під час навчання в Києво-Могилянській академії, прийняв прізвище Чайковський – так на Запоріжжі називали командирів козацьких чайок. До роду Чайковських належав і поет Євген Гребінка.
В этих постах есть и положительное. Потенциальные избиратели могут составить себе картину кто такой есть Вадик Чёрный. Если он, конечно, не придуривается. Очевидно, автор искренне верит, что подобные посты расширят круг его потенциальных избирателей. Хочется верить, что это не так, что одесситы не поведутся на этот бред.
За много лет послушать по Черного, я так и не понял до конца, кто он такой и откуда он такой взялся. Это уникальный персонаж. Вне всякого сомнения, он талантлив, по своему. Тока его таланты, как анархиста и авантюриста, сегодня немного не к месту. Городу нужен порядок. Бардак надоел. Анархия — это не порядок! Думаю, одесситы в нем давно уже разобрались, он не новый.
анархия — это мать порядка, но только каким боком Вадим Черный к анархизму? Равно как и Вячеслав Азаров). Эти к распилу хотят иметь отношение, а не к общественному устройству и т.п.. к кормушечке.
Какой там талант и уникальность? Чувак во времена неразберихи попал удачно в струю и опекался влиятельными людьми. Так и нагрёб большие деньги. Начинал бы он сейчас свою карьеру — был бы максимум юристом на побегушках у какого-нибудь СПД-шника в фирме "Рога и копыта".
Думська в Viber
Mikhail Golubev
Владимир Прокопец
