Шановне панство, У Верховній Раді зареестровані і навіть внесені до порядку денного декілька законопроектів, що передбачають адміністративні стягнення за перебування в громадських місцях під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту органів дихання. Я хочу звернути Вашу увагу: не всі хвороби, що включені до переліку небезпечних та особливо небезпечних, і для запобігання поширенню яких може бути оголошений карантин, передаються повітряно-крапельним шляхом і взагалі через органи дихання. Так, наприклад, за Міжнародними медико-санітарними правилами держава має повідомляти ВООЗ про випадки холери, жовтої гарячки, чуми, гарячки Західного Нілу. Міжнародному нагляду підлягають висипний і поворотний тифи, поліомієліт. Регіональному та національному нагляду підлягають сибірка, сап, туляремія, СНІД, ботулізм, бруцельоз. Вказані хвороби не передаються від людини до людини повітряно-крапельним чи аерозольним шляхом. Для них, як і для багатьох інших небезпечних та особливо небезпечних хвороб, характерні харчовий, водний, орально-фекальний, статевий механізми передачі. У разі оголошення карантину з метою недопущення розповсюдження таких хвороб носіння засобів захисту органів дихання позбавлено сенсу. Ухвалення універсальної норми КУпАП, що передбачає штраф за відсутність засобів захисту у разі будь-якого карантину — це так само безглуздо, як, наприклад, встановлення штрафів за неносіння теплої білизни та верхнього одягу для запобігання обморожень незалежно від пори року. Необхідність використання будь-яких засобів захисту, так само, як застосування будь-яких засобів профілактики і лікування, мають визначати профільні фахівці відповідно до загрози та доцільності, в порядку, передбчаченому зкаоном. Універсальної норми тут бути не може. Зауважу, що саме це передбачає чинне законодавство. Так, статтею 3 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не встановлено повноважень Кабінету Міністрів України визначати санітарні правила і норми, в тому числі «правила карантину» або «правила карантину людей». Відповідно до статі 1 вказаного Закону, санітарно-протиепідемічні правила і норми – це нормативно-правові акти (накази, інструкції, правила, положення тощо) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (МОЗ України). Згідно статті 6 вказаного Закону, санітарно-протиепідемічні правила і норми, методи обстеження та лікування хворих, діагностики та профілактики інфекційних хвороб, інші нормативно-правові акти затверджуєцентральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, щодо захисту населення від інфекційних хвороб (МОЗ України). Аналогічні норми містяться у Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Так, згідно статті 1 цього Закону: Також варто зауважити, що згідно статті 40 вказаного закону проекти вказаних актів вносить на затвердження МОЗ України керівник Державної санітарно-епідеміологічної служби, який за посадою є Головним державним санітарним лікарем України. Враховуючи, що вказані проекти законів стосуватимуться всіх без виключення громадян та інших осіб, що перебувають на території України, варто бути якможливо біль ретельним при ухваленні таких норм. P.S. Про те, що «засобів індивідуального захисту, виготовлених самостійно», юридично взагалі не існує — про це вже навіть не кажу. Якщо цікаво — дивиться ДСТУ 4676 та ДСТУ 7239. |
