Але те, що Єнссен сказав, не помилка, це вирок одного зі сценаріїв, який нині циркулює в самому Альянсі. Інша річ, що сам Єнссен учинив максимально недипломатично, видаючи його громадськості.
Не виключено, що це була не випадковість. Тут одним із бенефіціарів такої заяви може виступати й українська влада. Це зазвичай робиться, щоб заміряти суспільну реакцію на гострі теми, територія замість членства – такою, безумовно, є. Враховуючи токсичність цієї теми, краще, коли вона ініціюється кимось ззовні, щоб у разі негативної реакції влада могла б від неї відхреститися. Так і сталося. Це одна з версій. У будь-якому разі марно розумітися на мотивах цієї заяви. Їх можна знайти безліч. Важливо подивитися, що криється за підсумками, а за підсумками – негативна реакція українців.
Очевидно, що будь-яка поступка територій не лише не приведе до вступу в НАТО, але унеможливить його в принципі. Із 2014 року ми маємо справу з окупацією частини українських територій, якої не лише Україна, а й увесь цивілізований світ не визнає. На підставі цього проти росії запроваджено санкції, які після 24 лютого минулого року були значно посилені. До речі, зважаючи на девальвацію рубля до 100 і вище за долар і євро, вони вже принесли свої плоди. Якщо Україна відмовиться від окупованих територій, цей процес буде незворотним. Крім того, Конституція України забороняє будь-які територіальні поступки, а зміни до Конституції не знайдуть підтримки не лише в парламенті, а й у суспільстві.
Але якщо навіть припустити, що були б внесені зміни до Конституції, це завело б нашу країну в глухий кут і поставило б під сумнів наше подальше існування. І не лише наше. Вся система міжнародного права та міжнародних відносин заточена під принцип територіальної цілісності та непорушності кордонів. Цей принцип захищають західні країни. Тут йдеться не про Україну, а про існування цілої низки країн, особливо тих, до яких територіальні претензії висувалися менше ста років тому.
Як реакцію на заяву Єнссена, ми побачили цього тижня декларацію лідерів балтійських країн, у якій висловлюється повна підтримка України на шляху її інтеграції в НАТО та ЄС. Більше того, саме інтеграція в НАТО розглядається як інструмент забезпечення нашої територіальної цілісності в довгостроковій перспективі. Ця заява є важливою напередодні прийняття рішення про початок переговорів щодо вступу України до Європейського Союзу.
Заява Єнссена – це перша заява офіційного чиновника на цю тему. Нині багато хто висловлюється про війну та шляхи її закінчення. Але вперше офіційний чиновник висуває таку категоричну думку. Очевидно, що колективний Захід хотів би завершити цю війну, і тут для Заходу важливо зберегти обличчя. Відмова від частини територій, або військова поразка України, – це поразка колективного Заходу, який вписався за Україну. Ми у відповіді за тих, кого приручили. Захід приручив Україну. Багато в чому дві українські революції та війна стали можливими саме тому, що перед Україною завжди були формально відчинені двері НАТО та ЄС. Наше суспільство чудово розумілося на тому, за що воно бореться.
Не втомлююся повторювати: те, що ми тепер бачимо, це гра з нульовою сумою. Не може бути жодного компромісу. Тим паче що наступний рік це рік виборів в Україні, росії та США. Це означає, що всі сторони входять у період, коли перемога і поразка безпосередньо впливатимуть на результати виборів. Для українців повернення окупованих територій – це питання принципове, яке має метафізичний характер. Історична пам’ять нашого суспільства містить багато спогадів про невдалі спроби реалізувати свою державність, коли великі гравці ставали на заваді Україні. Нинішня боротьба з російськими окупантами – це відновлення історичної справедливості. За результатами цієї війни наша країна має остаточно утвердитися на геополітичній карті.
Але інтеграція в НАТО не має бути самоціллю. Мета України – це рух до посилення свого геополітичного становища та до зміцнення своєї обороноздатності перед зовнішніми загрозами. Тут для нас рольовою моделлю може бути Туреччина, яка, будучи в НАТО, не соромиться здійсняти самостійну зовнішню політику. Більше того, Туреччина зуміла побудувати такі військово-морські сили, які дали їй можливість домінувати одночасно на Південному Кавказі та в Чорноморському регіоні.
Україна має прагнути саме до такого ступеня самостійності своєї зовнішньої політики при загальному курсі на інтеграцію в НАТО та ЄС. Але розкіш бути незалежними можуть собі дозволити лише багаті країни, а багатство країни можливе лише за умови зростання ВВП та добробуту громадян. І тут найбільша небезпека. Ми звикли сидіти на західній фінансовій допомозі, фактично США та ЄС забезпечують український бюджет. Війна, безумовно, все спише, але треба зберігати тверезий розум, усвідомлюючи, що коли війна закінчиться, в Україну можуть і не прийти ті інвестиції, яких ми всі очікуємо як манну небесну. Про репарації держави-агресора всі в принципі забули.
Ми мусимо розраховувати лише на себе та внутрішній потенціал для зростання. Щоб виграти не лише війну, а й мир, потрібно вибудовувати суспільний діалог, не згинаючи суспільство у баранячий ріг за допомогою адміністративної машини. Про це писав якийсь час тому філософ Валерій Пекар, але, на жаль, ми живемо в епоху, коли бурхливі інформаційні потоки зносять усе на своєму шляху. Тільки внутрішня політична консолідація може дати потрібний кумулятивний фінансовий ефект. |
