artville1

Тимофіїва Інна Олегівна / 10 декабря 2023, 11:32

Очима заходу: війна та realpolitik


Нещодавно в американському журналі «Foreign Affairs» вийшла стаття голови аналітичного центру Council of Foreign Affairs політолога Ричарда Хааса та колишнього топ-співробітника Ради з національної безпеки США при Президентові Бараку Обамі, а нині старшого наукового співробітника того самого центру Чарльза Купчана. Позиція авторів статті, з одного боку, відбиває певні течії в американській політиці, з іншого – ці течії формує. По суті, Хаас і Купчан пишуть про те, що російсько-українська війна зайшла у стратегічний глухий кут і нашій країні необхідно переходити до оборони з виходом на заморожування війни з державою-агресором. Звичайно, бажання перемир’я однієї зі сторін не гарантує, що й друга сторона захоче вийти на перемир’я. Але перехід до стратегічної оборони, на думку авторів статті, дозволить Україні не лише зберегти боєздатну армію, а й у десятки разів збільшить технічні потенціали та зекономить людські втрати росії, які держава-агресор не може швидко поповнювати. Це підштовхне росію до укладання перемир’я. Фактично заморозка війна означатиме, що на якийсь час частина українських територій залишиться під окупацією агресора, але з досвіду Азербайджану ми бачимо, що справедливість відновлюється навіть через десятиліття.

На думку Хааса і Купчана, заморозка воєнних дій вирішує для України три стратегічні завдання. Перше – розвиток національної економіки та відновлення після кількох років війни. Друге – підвищення обороноздатності та зміцнення власних збройних сил. Третє – збереження довгострокової підтримки західних країн, яка, незважаючи на риторику, дедалі складніше і складніше дається Україні. Цей план можливий лише за умови прискореного вступу України до Європейського Союзу та створення механізму підтримки країнами-гарантами безпеки України в разі повторної російської агресії. Таким чином, Хаас і Купчан уважають за необхідне перехід від політики ілюзій до політики здорового прагматизму. По суті, приблизно те саме, лише іншими словами, у своїй статті в «The Economist» писав і головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний, коли заговорив про технологічний глухий кут і про гонку потенціалів, у якій у довгостроковій перспективі в держави-агресора більше шансів перемогти.

Є ще один важливий аспект, про який в Україні практично не говорять, але який ніби мимохідь згадують автори статті: Захід відверто втомився від цієї війни. Навіть яскраві виступи Президента України не викликають ажіотажу, який був спочатку. Звичайно, західні політики не можуть відмовитися від підтримки України та відкрито про це заявити. На словах ми, як і раніше, чуємо все те, що нам в Україні приємно слухати. Але Захід за два роки так і не став тилом для України і не перевів своєї економіки на воєнні рейки. Наші розмови про те, що ми є ледве чи не східний фланг НАТО, так і залишилися нашими розмовами. Тільки у країнах НАТО про це не знають, бо живуть своїм життям. Також як жила своїм життям Європа напередодні двох світових воєн. Практично ніхто не думає про те, що вже за кілька років російська агресія може дістатися країн Балтії. До речі, у цьому сенсі певну розважливість демонструє Польща: цього тижня глава Бюро національної безпеки (аналог української СБУ) Яцек Сев’єра заявив про те, що в Польщі залишилося тільки три роки, щоб підготуватися до російської агресії. На жаль, санкційна політика Заходу не просто не працює, деякі західні країни активно торгують з агресором, поставляючи технології, які потім використовуються для виробництва нових ракет, що летять на голови українців.

Таким чином, можливий перехід України до стратегічної оборони не лише знесилить супротивника, а й покаже всьому Заходу, що саме росія проти переговорів і є єдиною зацікавленою стороною у продовженні війни. До весни наступного року мають сформуватися умови, за яких росія буде повністю виснажена, а Україна збереже такий великий потенціал, щоб примусити агресора до реальних переговорів.

Але заморозка війни буде дуже непопулярна в Україні. Українська влада традиційно будує свою політику виходячи із соціології. Найбільше в житті чинний Президент хотів би уникнути того результату, до якого прийшов у Мінську його попередник Петро Порошенко. Тому керівник ОП Андрій Єрмак нещодавно заявив, що жодного «Мінська-3» не буде. Але відсутність цього не означає відсутності домовленостей як таких, це свідчить лише про те, що Україна ніколи не піде на поводу в агресора щодо надання особливого статусу для умовного ОРДЛО. Тепер маски скинуті. Усі розуміють, що території окуповані росією, але як тільки Україна поверне їх назад під свій контроль вони керуватимуться українськими законами так само, як і Карабах повернувся до правового поля Азербайджану.

Отже, українська влада мусить мати аргумент, щоб українське суспільство не вважало, що все було недаремно. Таким аргументом має стати прискорена інтеграція до Європейського Союзу та гарантії від союзників з безпеки для України за умови формальної чи неформальної відмови від НАТО. До речі, у своєму нещодавньому спілкуванні зі студентами в Миколаєві Президент Зеленський заявив, що зараз ніхто не дасть точних прогнозів щодо нашого перебування у НАТО у майбутньому. За словами Президента, пріоритетом для України має стати «забезпечення національної безпеки». Із цим меседжем складно не погодитися. Це є констатація реальності. Минулого тижня, наприклад, Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив приблизно таке: «…Азербайджан у своїй зовнішньополітичній концепції не ставить за мету стати членом Євросоюзу, бо нас ніколи в нього не приймуть, але не вступаючи до Євросоюзу, Азербайджан розв’язує собі руки…» Потрібно нарешті усвідомити, що ніхто не знає, як поведеться НАТО, якщо завтра Росія нападе на Польщу, навіть прискорене переозброєння поляків і заява їхніх спецслужб говорить про те, що на НАТО ніхто і не планує розраховувати.

Попереду Україна має дуже складні зимові місяці війни. На превеликий жаль, у нас не було створено уряду єдності, куди б увійшла опозиція. Під час війни було здійснено ще більшу концентрацію влади в одних руках. Це робить систему більш гнучкою, але водночас збільшує кількість потенційних помилок, бо в ситуації, коли в тебе вся влада, ти боїшся приймати рішення – всі помилки автоматично лягають на тебе, ти не можеш ні на кого списати їх. Саме це гальмуватиме реформи в Україні та відстрочить реальну лібералізацію економічного життя. У країні, в якій молодик з ранньої юності мріє стати податківцем, а не підприємцем, не може бути сильна армія, бо в такій країні бюрократія висмоктує всі ресурси, заганяючи бізнес під плінтус, ставлячи його на годинник. Настільки сильно висмоктує, що не залишається навіть на армію.

 


Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя



Хозяин скрепостных
Байден исполняет женевский договорняк с бункерным. Но прямо отказаться от поддержки Украины он не может — это тотальный зашквар перед союзниками США от Тайваня и Ю.Кореи до Польши и др., поэтому он выбрал затягивание и недостаточность, чтобы Украина сама согласилась на ту или иную капитуляцию. Все дело в его конченой натуре. Он никогда не говорил о победе Украины, а тем более не делал и 20% необходимого, чтобы победу добыть. Левацкие советники обама-чма — любители раши. Плохо, что они имеют возможность вешать пропутенскую лапшу на уши американцам. Но в США есть и адекватные люди, как конгрессмены-республиканцы МакКол, Роджерс, Тернер, представившие план победы в  Украине.
   Відповісти    
C. Cattani
Прочитал отчество авторши и понял, шо хорошо, что у моей дочки не Олег папа…
   Відповісти    

   Правила

Записи в блогах:
7 февраля 7 комментариев  
6 февраля 0 комментариев  
5 февраля 0 комментариев  
4 февраля 8 комментариев  
31 января 13 комментариев  
caption Павло Кириленко
Хто керує Світом?
29 января 7 комментариев  
28 января 4 комментария  
25 января 8 комментариев  





Думська в Viber


стикон2пк
Ми використовуємо cookies    Ok    ×