«ОДА ЖИТТЮ»
Як умру то поховайте мене на чужбині Разом з той покинутою спраги до надії, Вже не має спокою у краю родиному, Бо в душі наорано, як в ріллі цілиному
Воля к сподіванню, це лише натхнення Тож відкрийти рота, виплюньте бурхлення Може полегчає, буде чим говорити Та надія вернеться, щоб добро утворити
Справжня ціль не знайдена, віхі перекинуті, Стало серце начебто, як диркі в кориті Тож в яку темряву, разом все поділося Боже деж ти є, чом не змилостивився
Вже на справжнє схоже все вкруги від нас, А коли це скінчиться та спаде із глаз Не буде чим хвалитися, бо не має криши, Стане як в кладовищі, всі разом у тиши
Як це могло статися, я не відчуваю, Що не має сенсу у рідному краю Не вбачати спадщини на шляху свавілля, Невже в нашій долі таке вже безсилля
То не є апатія, а тим більш депресія, То вірші майбутнього, що стане після сесій Не моя каденція, а цілого народу Кинута під ноги варварів без роду
4.10.13. &n bsp; & nbsp; Фелікс Кобринський |