феликс кобринский / 21 мая 2014, 22:01

«ОДА ЖИТТЮ»


«ОДА ЖИТТЮ»

Як умру то поховайте мене на чужбині

Разом з той покинутою спраги до надії,

Вже не має спокою у краю родиному,

Бо в душі наорано, як в ріллі цілиному

Воля к сподіванню, це лише натхнення

Тож відкрийти рота, виплюньте бурхлення

Може полегчає, буде чим говорити

Та надія вернеться, щоб добро утворити

Справжня ціль не знайдена, віхі перекинуті,

Стало серце начебто, як диркі в кориті

Тож в яку темряву, разом все поділося

Боже деж ти є, чом не змилостивився

Вже на справжнє схоже все вкруги від нас,

А коли це скінчиться та спаде із глаз

Не буде чим хвалитися, бо не має криши,

Стане як в кладовищі, всі разом у тиши

Як це могло статися, я не відчуваю,

Що не має сенсу у рідному краю

Не вбачати спадщини на шляху свавілля,

Невже в нашій долі таке вже безсилля

То не є апатія, а тим більш депресія,

То вірші майбутнього, що стане після сесій

Не моя каденція, а цілого народу

Кинута під ноги варварів без роду

 

4.10.13.                  &n bsp;                   & nbsp;                               Фелікс Кобринський

 


Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя


Записи в блогах: