Наприкінці нульових в Одесі загострювалося протистояння з антиукраїнськими силами. Партія '«РодІна» місцевого олігарха Ігоря Маркова, телеканал АТВ, епатажний журналіст Кваснюк і купа різних легальних та нелегальних антифа організацій з постійним фінансуванням з російського консульства — це була реальність в якій ми на голому ентузіазмі, але дуже активно відстоювали українські національні та соціальні ідеали. Тоді деякі проукраїнські ліберальні діячі почали застосовувати гасло «Одеса це Україна». Але я як керівник партії Свобода в Одесі був категорично проти такої парадигми й доводив, що це ніж в спину всьому нашому руху в Одесі. Бо не можна на прапори підіймати гасло, яке допускає заперечення, або виглядає скоріше як питання, а не ствердження. І от одного чудового дня, десь так 2010 року, після організованого нами в Одесі культурного заходу за участі братів Капранових, у кулуарах в черговий раз зав'язалася дискусія на тему чи правильно використовувати гасло «Україна це Одеса»? Я звісно виступав проти і мою позицію підтримали брати. Тоді я їх запитав, а як правильно сформулювати наше гасло в якому б не було заперечень? Того дня ми відповіді не знайшли та брати пообіцяли, що будуть ще думати і обов'язково повідомляють. І от за тиждень вони просто прислали смску з таким текстом: «Україна починається з Одеси». Це було реально геніально і ми одразу взяли гасло на озброєння, друкували листівки та плакати, зробили великий банер і на всі акції ходили з ним. В ті часи далеко до Майдану, ми поступово привчали одеситів, що українські націоналісти це добро для нашого міста, а не зло. І еволюція цього процесу відбувалось на очах. Якщо наші марші та акції у 2007 викликали в багатьох одеситів негативні вигуки в наш бік, каміння та пляшки з балконів і так далі, то вже у 2010-2012 роках нам буквально аплодували перехожі. Ми довели кожному одеситу власним прикладом, що українські націоналісти ведуть боротьбу за справедливість, і не лише національну, але і соціальну. Тому коли у 2014 році на Сході та Півдні України почалася так звана 'русская весна», одесити знали, що націоналісти не збираються нікого вішати на ліхтарях і їх вибір був очевидний. Тому і провалилася в Одесі «русская весна». Щоправда, потім як грибів після дощу в Одесі поз'являлося багато різних ряджених патріотів, які систематично почали паскудити все те за що ми боролися раніше. Ці нувориші аля «стерненко» кошмарили бізнес, викрадали людей, приторговували наркотою і так далі. Але все одно Одеса вистояла і Україна в її серці. Проте останні дії влади, які відбуваються під приводом так званої деколонізації, це вже не просто гопнічество або тупість — це свідома діяльність на розвиток в Одесі сепаратистських настроїв. Бо виписати з Одеси вулицю і пам'ятник тому ж Пушкіну, які завжди були візитівкою міста — це плювок в обличчя кожному одеситу. І робити такі речі можуть, ще й під час війни, лише відверті вороги. Взагалі все що потрібно було перейменувати або знести в Одесі, ми зробили під час реалізації закону про декомунізацію у 2016-17 роках. А так звана деколонізація — це вже ницість та убогість. Бо ми руси-українці самі брали безпосередню та активну участь у розбудові не одної імперії. Це і Велике Князівство Литовське і Річ Посполита і та сама Російська імперія Романових. І якщо ми відмовляємось від своєї спадщини в розбудові цих імперій, то автоматично перетворюємось у неомарксистів, необільшовиків. Тому що деколонізація — це заперечення декомунізації проведеної раніше, замислиться про це поки не пізно. Одеса завжди задавала тренди, так буде і далі, змиріться з цим. |
