«Одесити повертають собі місто»: приватна власність проти справедливості

Спочатку назвемо основну особу, «потерпілу» від акції «Соколу», яка має пряме відношення до окреслених вище питань. Це відомий в Одесі бізнесмен Руслан Тарпан, який є власником будівельної корпорації, що десятки років паразитувала за рахунок бюджетних тендерів та замовлень, вочевидь отриманих за рахунок тісних зв’язків із владою та лобі у тендерних комісіях. Проте це не єдиний приклад його деструктивного впливу.

Хотілось би нагадати один дуже важливий епізод в історії Одеси, а саме, коли міською владою було вирішено встановити в Одесі пам’ятник російській імператриці Катерині II.
Не хочу знову починати дискусію про те, наскільки це було потрібно робити, бо то зовсім інша тема. Гадаю, варто пролити світло лише на одне конкретне питання: в який спосіб одеситам вдень і вночі нав’язувалася думка, що цей пам’ятник має бути встановлений через те, що нібито саме Катерина II заснувала Одесу?

Отже кожного дня в інформаційному просторі Одеси — у новинних блоках, спецрепортажах, окремих передачах, по всіх без виключення телевізійних каналах, радіохвилях, газетах та інтернет-ресурсах пропагувалася теорія, що до «указу» Катерини II у 1794 році тут ніякого міста не було. Мовляв, прийшов час вшанувати російську імператрицю і встановити їй пам’ятник. Пам’ятник людині, яка принесла на наші землі рабство. А необхідність встановлення пам’ятника доводили, прикриваючись умовами, нібито виставленими ЮНЕСКО. У цьому питанні архітектурна складова, з одного боку, та ідеологія та історія — з іншого, були маніпулятивно змішані в одну купу.

Проте головне полягає в наступному: ця всеодеська інформаційна кампанія була цілком проплачена з фонду Тарпана!

Ми знаємо, яке протистояння в суспільстві спричинило встановлення цього пам’ятника в Одесі. І ми знаємо, що саме такими символами спецслужби РФ вибудовували в Україні, принаймні на Півдні та Сході, вісь нестабільності та ворожнечі. Через роки стало очевидно, що їхньою метою була реалізація сценаріїв з проголошенням усіляких «новоросій», одеських чи донецьких «народних республік». Через такі символи Кремль розраховував збільшити та консолідувати лояльну до себе публіку, що не сприймає себе частиною України. Цей розрахунок в Одесі не привів до бажаного результату. Одесити зробили свій рішучий цивілізаційний вибір у 2014 році, попри шалену пропаганду, головним фінансистом якої, принаймні в питанні пам’ятника Катерині, був Руслан Тарпан. СБУ слід було би перевірити джерело походження тих грошей, які Тарпан вливав у цю кампанію.

Але повернемось до основних, більш очевидних і популярних гріхів Тарпана. У мережі вже доволі багато написано про його чисельні корупційні махінації в питанні тендерів (в справі отримання яких він в Одесі десятки років був просто монополістом), і про те, що щонайменше половина від цих грошей просто відмивалась і осідала в його власній кишені. Не менше відомими є схеми, завдяки яким Тарпан отримував під реставрацію будівлі зі статусом історичних пам’яток, нищив їх, а потім одержував право власності на відповідні об’єкти. Про усе це ґрунтовно написано на сторінці «Соколу»:https://www.facebook.com/odesa.sokil/posts/1884560404901944

Особливої уваги заслуговує махінація з «Глибоководним випуском». Тоді з запланованих робіт не було виконано і чверті, а у кишенях Тарпана осіли мільйони гривень. У той час особисто я, як народний депутат VII скликання, подавав запит до Рахункової Палати України і отримав ґрунтовну відповідь по всім зловживанням і махінаціям у даному проекті, після чого зареєстрував з цього приводу депутатський запит. Згодом саме за цією справою проти Тарпана було відкрито кримінальне провадження. До сьогодні Р. Тарпан переховується від слідства за кордоном.
У той самий час дії організації «Сокіл» щодо привернення уваги до проблем руйнування і необхідності збереження історичних пам’яток в Одесі наштовхнулися на критику: «Це його приватна власність і лише він є її повноправним господарем». Хотілося б дещо пояснити тим, хто таку позицію послідовно відстоює.

Так, право приватної власності має бути святим і непорушним. І я щиро вірю, що так колись буде в нашій країні, і докладаю до того максимум зусиль. Але так буде лише тоді, коли ми в нашій державі побудуємо справедливе суспільство. Коли підприємці, які з нуля, завдяки власним силам, розуму та волі розвинули чи побудували підприємство, завод, бізнес, будуть захищені всіма інститутами влади та суспільства і жоден експропріатор, марксист чи комуніст, чиновник чи олігарх не зможе прийти та посягнути на це право людини на власність, на підприємницьку діяльність і просто на труд. Тільки тоді ми будемо жити у щасливій, багатій і самодостатній країні. І сам народ завжди стане на захист права приватної власності та нікому не дозволить його порушувати, коли побачить приклад у відстоюванні цього права з боку провладної еліти. Еліти, яка створить прості, чіткі, зрозумілі та справедливі правила гри, закони, порушити які буде просто неможливо.
Тільки тоді ми зможемо гарантувати це право всім громадянам України.
Але поки такі ділки, як Тарпан, нащадки більшовицьких експропріаторів-марксистів, крадії та корупціонери, керуватимуть в нашій державі політичними процесами, впливатимуть на владу або навіть самі будуть владою, нам цього щастя не бачити.

Не Тарпану, що починав свою політичну кар’єру з депутатства від соціалістичної партії, розповідати нам про непорушність права приватної власності. Особі, яка мільйони бюджетних коштів, зібраних з податків чесних громадян, відмивала і тупо клала собі у кишеню, а потім скуповувала за безцінь зруйновані будинки, пам’ятки архітектури, можна гарантувати лише одне: право останнього слова на лаві підсудних, справедливий вирок і такі самі дії щодо йому подібних. Тоді ми наблизимо час, коли можна буде право, закон і приватну власність зробити фундаментом нашого добробуту.

Зачепивши цю тему, неможна не згадати, що влада зробила все можливе, щоб кожен підприємець вже апріорі був трохи злочинцем. Складне законодавство і алогічна фіскальна система примушують кожного громадянина, який відкриває свою справу, порушувати закон. І саме такі, як Тарпан, винні у цьому, бо вони починали свою діяльність з використання влади та її повноважень заради власного збагачення і створення монополії, а значить — обмежували інших підприємців у праві рівного доступу до державних замовлень на основі прозорих і чесних тендерів.
Справедливим буде визначити широку категорію підприємців, які зможуть отримати автоматичну амністію, бо провладна псевдо-еліта зробила їх всіх злочинцями апріорі. Проте лише час покаже, як нація буде вирішувати цю проблему. Ми ж з вами зацікавленні в одному: щоб все це було зроблено у справедливий спосіб. Щоб після того жодна сила чи індивід не насмілилися порушити правила справедливості, за якими має жити суспільство. У державі з таким справедливим устроєм буде гарантоване право максимальної реалізації для кожного громадянина.

І наостанок трохи лірики: власні спостереження щодо привабливості Одеси в цілому як туристичного центру.

У групі «Соколу» є пост із вдячними відгуками людей, переважно молоді, що отримали можливість побувати в будівлі з грифонами на Дерибасівській. Усі вони яскраві і повні емоцій, а збільшення популярності цієї локації серед молоді неважко відслідкувати в соціальних мережах. У більшості люди наводять приклад міста Львів, де є багато місць, з яких можна насолодитися краєвидами з висоти пташиного польоту. В Одесі, звісно, також є принаймні одне таке місце, де відвідувачі можуть вільно вийти на балкон закладу і насолодитися краєвидом у центрі міста. Але в масштабах нашого мегаполіса цього насправді недостатньо.

І тут хотілося б передати привіт всім подібним до Тарпана одеським олігархам, «підприємцям», «меценатам» та побажати скоріше зробити висновки і почати вже хоч щось робити для людей. Своєю акцією «злісні рейдери» з «Соколу» зробили для туристичної привабливості Одеси більше, ніж всі вони, приблизно, за весь минулий рік.

І Руслан Тарпан, і його дружина, яка очолює одну з багатьох фірм корпорації чоловіка, на балансі якої донедавна перебував будинок з грифонами на Дерибасівській, мали би радіти, що тепер одесити отримали хоч якусь користь і моральну компенсацію за їхню багаторічну деструктивну діяльність.