Пам'ятник Катерині ІІ: гамбіт, технологія чи безхребетність влади?  

2007 рік став саме тим моментом, коли в Україні почався наступ, так званого, «русского мира». І символом цього було встановлення пам’ятника російській імператриці Катерині II в Одесі. Символізм чи злий задум, але рівно через 10 років комусь захотілося знову використати цю подію у політичних маніпуляціях.

Нагадаю, що ВО «Свобода» тоді принципово виступала проти російського імперіалістичного монументу в українській Одесі. Але міська влада його все одно встановила. Не зважаючи на нібито проукраїнськість «помаранчевої» влади, ніхто за це тоді покараний не був. Але з висоти прожитого з тієї пори десятиліття,  чітко видно всю картину подій. Питання, кому і для чого було потрібно встановлювати пам’ятник російській імператриці саме в Одесі, тепер в умовах війни,  після анексії Криму –  звучить риторично. Нещодавно  було оприлюднене таємне листування одного з заступників радника президента РФ Суркова з колабораціоністами всередині України. Значна кількість журналістів, громадських активістів, місцевих і не тільки депутатів в Україні працювали і досі працюють за гроші і за вказівками з однієї сусідньої держави. Почалося це зовсім не вчора, і пам’ятник Катерині II був лише черговим етапом розмежування України. Кроком до так званої «русской вєсни» 2014 року, апогеєм якої для Одеси, я нагадаю, стало 2 травня.

Пропаганда Одеситам міфу про беззаперечне російське минуле міста проявлялася системною ідеологічною роботою. Нав’язування нам, на перший погляд, невинної парадигми, за якою Одесі є лише 223 роки, несло згубні наслідки асоціації нас – одеситів виключно з російським культурним середовищем, прив’язувало місто зі славетною, щонайменше 600-річною історією, до вигідних комусь духовних скрєп. Все б нічого, бо Верховна Рада у 2014 році визнала історичний факт 600-річчя міста Одеса, але і досі на місцевому рівні святкування дня міста проводиться з повним ігноруванням історичної правди. Нагадаю, що до «заснування Одеси» на цьому місці стояло місто Коцюбіїв. Першу писемну згадку про яке польським істориком Яном Длугошем датують 1415 роком.

Взагалі, розкидатися історичними фактами та вступати у полеміку з цього питання не хочеться, бо наразі в Одесі дійсно є кричущі проблеми сьогодення та найближчого майбутнього. Зокрема, на місцевому рівні відбуваються постійні розкрадання бюджету міста, махінації з тендерами, безконтрольна забудова історичного ареалу міста і зелених зон. Чомусь, за винятком Літнього театру, ці теми не викликають в ЗМІ і у населення такого ажіотажу, який зараз викликає нова хвиля «битви за пам’ятник Катерині». Від початку всієї цієї нової істерії навколо пам’ятника було трохи дивно те, що цій темі дається поштовх, особливо знаючи, чиїми руками це робиться.

11 листопада 2017 року зелений активіст Владислав Балінський публікує надважливі документи, які викрили плани міської влади забудувати частину міського саду – Літній театр. Ця тема, як ми пам’ятаємо, зрештою викликала серйозний резонанс у суспільстві, який не дозволив цим планам втілитися в життя. Але це було вже 18 листопада. А от 14-ого числа того ж місяця,  на нічого не вирішуючий суд по Катерині II прийшло кілька десятків кишенькових активістів, яких називають близькими до міської влади. Підозрілий штучний ажіотаж, при тому, що беззмістовні суди по цій темі йдуть вже роками. Останніми днями до розкручування цієї теми підключилися ще й в Опозиційному Блоці, в чому їм допомагають інші персонажі з сумнівною репутацією. Це свідчить про те, що є завдання відволікти увагу суспільства від більш нагальних питань, цим драматичним дійством, у якому ролі вже заздалегідь розписані. Тому нам не слід бути сліпим інструментом в чужому спектаклі. Правильно було б Службі Безпеки України перевірити деяких дієвих осіб цієї провокації,  чи не свідомо вони розганяють нову хвилю ворожнечі серед одеситів.

Зрештою, вирішення питання пам’ятника Катерині II не можна зводити до простого «зносити або не зносити». Розв’язань цієї проблеми безліч: від перенесення його в інше місце до встановлення пам’ятників діячам, які значно посприяли розвитку і розбудові нашого міста в розрізі історії. Таким видатним людям, як король Данило I, або великий князь литовський Вітовт.

Головне – не вдаватися до кардинальних, непопулярних кроків бездумно, створюючи при цьому фундамент для конфліктів і провокацій. Перший етап вирішення цієї ситуації вбачаю в масштабній кампанії по донесенню історичної справедливості до кожного одесита. Коли об’єктивний погляд на історію України та Одеси в суспільстві переможе популістичні суперечки, тоді доля пам’ятнику Катерині вирішиться тихо і безконфліктно.